ВСЕВОЛОД ЛОЗИЦЬКИЙ

астроном

доктор фізико-математичних наук

Извините!
Русскоязычная версия сайта находится в стадии разработки.

Шановний відвідувачу сайту!

Я, Лозицький Всеволод Григорович, народився 2 березня 1950 р. у селі Іршики Старокостянтинівського району Хмельницької області. Хижницьку середню школу закінчив у 1967 р. З 1968 по 1970 р. служив у Збройних Силах Радянського Союзу.

З 1970 по 1975 р. навчався у Київському державному університеті імені Т.Г. Шевченка, на кафедрі астрономії фізичного факультету, а з 1975 по 1978 рр. – в аспірантурі при цьому університеті.

 

Кандидатську дисертацію захистив у 1984 р., докторську – у 2003 р. Нині – провідний науковий співробітник Астрономічної обсерваторії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Під моїм керівництвом захищені дві кандидатські дисертації.

Автор близько 300 наукових праць з проблем магнітних полів на Сонці і сонячної активності.

Член Міжнародного Астрономічного Союзу. Індекс Хірша h = 7. Автор кількох науково-популярних статей.

Відмінник освіти України. Одружений, троє дітей.

Цю дуже коротку автобіографічну довідку я хотів би доповнити деякими поясненнями і міркуваннями, які можуть бути корисними при ознайомленні з моїм сайтом.

Передусім, я дуже вдячний моєму другу Володимиру Анатолійовичу Бойчуку за його пропозицію створити мій персональний сайт, а також за безпосередню роботу над його створенням. Чому я згодився зробити такий сайт ?

Мені вже 70 років, а це вже фінішна пряма мого життя. Слава Богу, що я прожив таке довге життя. Мій батько, Лозицький Григорій Денисович (1919-1982), і брат, Лозицький Євген Григорович (1939-2002), прожили 63 роки. Ще у 2012 р., на підході до свого 63-річчя, я вирішив, що я маю встигнути зробити щось важливе у цьому світі – те, у чому моє покликання, у чому моя місія тут перед Богом. Адже, у відповідності з «Притчею про таланти» ( Євангеліє від Св. Матвія, 25:14-25:30 ) на Страшному Суді відкриється, що я зробив зі своїм талантом – закопав його у землю чи примножив. Як відомо з цієї притчі, горе тому, хто закопує свій талант у землю…

А що можна реально зробити ? На мою думку, це встигнути сказати основне в науці (у моєму напрямі), а також основне зі свого життєвого досвіду, з його позитивними і негативними моментами. Може, це буде комусь корисно.

Є очевидний аргумент на користь того, що це треба робити чимшвидше, не відкладаючи справу на потім. У такому віці є велика ймовірність швидкого і несподіваного закінчення активного життя. Це не обов’язково може бути фізичне закінчення, а передусім інтелектуальне. Треба дорожити цим періодом життя, коли ще ясні думки і відносно свіжа пам’ять. 

Отже, дуже короткий анонс того, що викладено у інших розділах мого сайту.

Моїм найважливішим науковим досягненням вважаю аргументи на користь існування екстремально сильних магнітних полів в активних областях на Сонці, з напруженостями порядку 10^4  гаус (Гс). Такі магнітні поля приблизно у 10 разів сильніші, ніж добре відомі магнітні поля у сонячних плямах. Вперше я висловив таку гіпотезу ще 40 років тому, у 1980 р., на Міжнародній науковій конференції в Іркутську. Починаючи з того року, я маю серію наукових статей на цю тему, включаючи і міжнародні журнали, але широкого визнання цей результат поки що не має. З проведених досліджень випливає, що такі дуже сильні магнітні поля якщо і існують, то у дуже малих масштабах на Сонці ( менше 50 км), які поки що не розділяються сучасними сонячними телескопами. Саме в таких масштабах можна очікувати деякі екзотичні особливості відповідних магнітних структур, такі як дискретність у них величин магнітного поля, тісний контакт протилежних магнітних полярностей, суттєві термодинамічні ефекти. Спільно з проф. Соловйовим О.А. з Пулковської обсерваторії запропоновано (у 1986 р.) теоретичну модель, яка задовільно пояснює деякі результати спостережень. Варто підкреслити, що такі магнітні структури докорінно відрізняються від тих значно більш простих магнітних полів, які можна отримати у земних лабораторіях. Це пов’язано з тим, що сонячні магнітні поля виникають у конвективній зоні Сонця, де дуже складні рухи речовини, висока температура і іонізація плазми. Це веде до «вмороженості» магнітного поля у речовину, при якій силові лінії магнітного поля можуть сильно заплутуватись і скручуватись, дуже ускладнюючи топологію магнітного поля і значно підсилюючи локальні його напруженості. Вивчення таких незвичайних магнітних полів може бути одним із перспективних напрямків фізики Сонця у майбутньому.

Я спостерігаю і аналізую сонячну активність ще з шкільних років (з 1965 р.), однак як астрономом-фахівець досліджую її з 1975 р., на основі спектральних спостережень, проведених в основному на горизонтальному сонячному телескопі Астрономічної обсерваторії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. За цей тривалий період (45 років, тобто чотири 11-річні цикли сонячної активності), я спостерігав на Сонці більше сотні сонячних спалахів і отримав досить цінний спостережний матеріал. Серед цих спалахів близько 10 – це потужні спалахи балу Х, які виникають дуже рідко і які особливо цікаво досліджувати для поглиблення розуміння фізики екстремальних проявів сонячної активності. Зокрема, вдалося проспостерігати спільно з Н.Й. Лозицькою сонячний спалах 28 жовтня 2003 р. балу X17.2/4B – третій по рейтингу щодо рівня рентгенівського потоку з 1976 р. Результати дослідження магнітних полів і термодинамічний умов у цьому спалаху опубліковані у міжнародному журналі Monthly Notices of the Royal Astronomical Society ( 2018, Vol. 477, Iss. 2) з досить високим імпакт-фактором, близько 5. Є також інші цікаві дослідження, з якими можна ознайомитися у відповідному розділі мого сайту. Там, зокрема, є публікації у таких міжнародних журналах, як Astronomy and Astrophysics, Solar Physics, Advances in Space Research, Письма в Астрономический журнал та ін.

Впродовж 22 років, з 1990 року по 2012 р., я читав спецкурс «Фізика Сонця» для студентів кафедри астрономії і фізики космосу фізичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. В програмі спецкурсу були також сонячно-земні зв’язки, тобто питання впливу сонячної активності на міжпланетний і навколоземний простір, геосферу і біосферу Землі. Готуючись до цих лекцій, я поглиблено вивчав новий для себе науковий напрямок, оскільки мій науковий профіль – сонячна спектроскопія і спектрополяриметрія, діагностика сонячних магнітних полів. При цьому я виявив деякі цікаві для себе факти, а саме те, що деякі екстремальні прояви сонячної активності виникали не перед дуже сильними збуреннями у геосфері, а навпаки, після них або одночасно з ними. Зокрема, документально зафіксовано, що

(А) максимальне число сонячних плям за останні 400 років було у 19-му циклі сонячної активності (1954–1964 рр.) – саме тоді, коли була максимальною сумарна енергія глобальних випробовувань ядерної зброї і енергія землетрусів;

(Б) максимальна площа груп сонячних плям (до 5000–6000 мільйонних часток півсфери) за останні 140 років зафіксована у 1946–1947 рр., причому перші екстремально великі групи плям виникли 31 січня 1946 р. – приблизно через півроку після атомних бомбардувань Хіросіми і Нагасакі (6 і 9 серпня 1945 р., відповідно);

(В) найбільш високий рівень корональної активності Сонця у формі грандіозного виверження еруптивного протуберанця на рекордну висоту (1.7 млн. км) спостерігався 4 квітня 1946 р. – приблизно через 10 місяців після атомного бомбардування Хіросіми і Нагасакі;

(Г) найбільш потужний рентгенівський спалах на Сонці за останні 44 роки, згідно з даними орбітальних детекторів GOES, мав бал Х28+ і виник 4 листопада 2003 р. – приблизно через 7.5 місяців після початку широкомасштабної війни в Іраку, де згідно Біблії раніше був Рай на Землі.

Важливо підкреслити, що ймовірність випадкового збігу вказаних вище пар подій в межах (0.4–2.5)%. Якщо ж оцінювати ймовірність появи всіх таких подій у повному їх наборі, то тоді ймовірність випадковості на рівні одна мільйонна або й менше. Такий дуже малий рівень випадковості може означати, що ці події на Землі і на Сонці причинно зв’язані. Оскільки прямий вплив земних подій на сонячні енергетично неможливий, доводиться припустити, що тут має місце непрямий вплив через недоступний прямим спостереженням чинник, який має космічний рівень енергії.

Ось тут я зважився на інтерпретацію, яка виходить за рамки науки. Було це у 2010 р., у Рік астрономії, присвяченому 400-річчю перших астрономічних відкриттів з  телескопом, зроблених Галілео Галілеєм. Тоді у Кримській астрофізичній обсерваторії проходила традиційна Міжнародна наукова конференція, яка мала також сонячну секцію. Тоді, точніше 7 вересня 2010 р., я виступав на конференції з доповіддю «Статистика гігантських сонячних плям (140-180 Мм) у циклах активності №№ 17, 18 і 22»; співавторами доповіді були Бабій В.П., Лозицький В.Г. і Єфіменко В.М. Я висловив тоді три наукові гіпотези, точніше припущення, чому такі гігантські плями з’явились на Сонці у 1939р. і у 1946-47 рр., а саме:

(1) нерівномірність обертання Сонця, яка створювала локальні у часі підсилення поля,

 

(2) спорадична дискретність у просторі областей підсилення магнітного поля в конвективній зоні, де діє різна статистика щодо механізмів його генерації і

 

(3) ці плями – «шматки» реліктового магнітного поля, які піднімались на поверхню Сонця з його ядра, транзитом через зону променевого переносу і конвективну зону.

 

Перед тим як висловити четверте припущення, я нагадав, що перші телескопічні відкриття були зроблені Галілео Галілеєм, який був віруючим вченим. Також віруючими вченими були всі шість найвидатніших фізиків 17 століття – крім Г. Галілея, також Ісаак Ньютон, Йоганн Кеплер, Блез Паскаль, Рене Декарт і Го́тфрід- Вільге́льм Лейбніц. Можна припустити, що ці гігантські плями були Божим Промислом, свідченням Божого Гніву через те, що люди створили ядерні бомби і навіть застосували їх для знищення інших людей. Ядерні вибухи у Хіросіма і Нагасакі були 6 і 9 серпня 1945р., відповідно, а перші гігантські сонячні плями з’явились через півроку після них… Про 1939 р. Вернер Гейзенберг, лауреат Нобелівської премії 1932 р., сказав так: «Влітку 1939 р. дванадцять провідних фізиків світу, змовившись між собою, могли не допустити створення ядерної бомби». Проте цього, як знаємо, не сталося – взяли гору амбіції, державні інтереси, страх виявитись слабшим за ймовірного суперника на світовій арені. А результат – відомий. Це не тільки жахіття спалених у ядерному полум’ї мирних Хіросіма і Нагасакі, але й прогресуюче радіоактивне забруднення навколишнього середовища, яке ставить під загрозу генетичну стабільність Homo sapiens як біологічного виду – цілком здорових дітей народжується все менше і менше… Це й остаточно не відвернута можливість глобального ядерного конфлікту…

Мій виступ на конференції був сприйнятий тоді з цікавістю і цілком нормально, без різких критичних зауважень. Різкі  висловлювання я почув пізніше, коли з моїм припущенням ознайомились інші колеги.

Звичайно, я зважився тоді на таку інтерпретацію не випадково. Я вірю в Бога ще з дитинства, приблизно з 10 років. Я спробую відповісти на питання «чому ?» у тому розділі, де мова буде йти про мій світогляд.

Вважаю, що моїм найважливішим доробком є не суто наукові статті, а ось ці дві науково-популярні праці, закінчені у 2020 р.: «Астрономічні підтвердження Біблії. Євангеліє від Св. Матвія, 18:18 (розширена версія)», а також «Дивні потьмарення Сонця: інтерпретація на межі Біблії і науки».

Їх основні висновки такі.

Наведені вище сонячно-земні кореляції підтверджують ось ці слова Євангелія від Св. Матвія (18:18): «Поправді кажу вам: що тільки зв’яжете на землі, зв’язане буде на небі, і що тільки розв’яжете на землі, розв’язане буде на небі». З цих кореляцій випливає, що ядерна зброя – це крок людства за "червону лінію". Це не те, що нам на користь, у відповідності зі словами Св. Апостола Павла (1 Кор, 6:12): «Усе мені можна, та не все на користь. Усе мені можна, але мною ніщо володіти не повинно». Не треба жалкувати, що Україна у 1994 р. відмовилась від ядерної зброї. Краще мати Божу Милість і Благодать, аніж ядерну або іншу суперзброю. Божа Милість і Благодать важливіша для людини, ніж тепло і світло від найближчої до нас зорі на ім’я Сонце.

Відповідна аргументація щодо таких висновків наведена у повних текстах названих праць на моєму сайті.

 

З повагою і найкращими побажаннями,

Всеволод Лозицький.

16-20 липня 2020 р.

моя наукова діяльність

 
доктор фізико-математичних наук
НАН України

Наукові інтереси:

астрофізика, геліофізика і фізика Сонячної системи.

Мій науковий інтерес зосереджений в основному на двох проблемах. Перша - це проблема надзвичайно сильних магнітних полів в сонячній атмосфері (> 5 кГс). Спостережні свідчення таких надсильних магнітних полів іноді зустрічаються в сонячних спалахах і плямах. Можна очікувати, що такі поля повинні мати якусь екзотичну топологію силових ліній, здатну витримувати величезний власний магнітний тиск при відносно слабкому зовнішньому тиску. Тут ще багато незрозумілих питань, які потребують нових спостережень з більш високою просторовою роздільною здатністю, а також побудови теоретичних моделей концентрованих магнітних полів. Друга проблема - це проблема циклічного характеру сонячної активності і можливого зовнішнього впливу на неї. Деякі подробиці по другій проблемі були опубліковані, наприклад, в ж-лі «Геомагнетизм і аерономія», 2018, том. 58, №. 8, стор.1057-1060.


Попередні і поточні дослідження:
Я детально вивчив спектри багатьох сонячних спалахів і сонячних плям, використовуючи в основному свої власні спостереження (з 1970-х років по теперішній час) на сонячному телескопі Астрономічної обсерваторії Київського університету. Надсильні магнітні поля (> 5 кГс) були виявлені у спалахах і вивчені їх властивості. Побудовано напівемпіричні і теоретичні МГД-моделі спостережених явищ. Надзвичайно сильні магнітні поля були виявлені і вивчені також в сонячних плямах. Були виявлені важливі кореляції між найбільш інтенсивними проявами сонячної активності і деякими процесами на Землі.


Майбутні проекти і цілі:
Наші поточні проекти стосуються вдосконалення методів діагностики просторово нероздільних (субтелескопічних) магнітних полів на Сонці, враховуючи, що діапазон їх можливих напруженостей може бути набагато ширший, ніж вважається у даний час. Ми покладаємо великі надії на нові дані спостережень з космічної обсерваторії 'Hinode', а також з наземної обсерваторії GREGOR. Стокс-діагностика активних утворень на Сонці з використанням сучасних інверсних методів і програмних кодів може забезпечити отримання нових важливих даних про сонячний магнетизм.


Методологічна і технічна експертиза:

Сонячна спектроскопія. Вимірювання магнітного поля з використанням ефекту Зеемана. Діагностика просторово нероздільних (субтелескопічних) магнітних полів. Напівемпіричні і теоретичні моделі активних процесів на Сонці.

 

НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ,

публікації

Перелік статей Лозицького В.Г. за 2015-2020 рр. у журналах,

що входять до науково-метричних баз даних WoS та/або Scopus

п/п

Повні дані про статті з веб-адресою електронної версії; обрати прізвища авторів, які належать до списку авторів, індекс SNIP видань (Source Normalized Impact Рer Paper)

Наукометр.

база даних

Індекс

SNIP (2017)

1.

Profiles of spectral lines, magnetic fields and thermodynamical conditions in X17.2/4B solar flare of October 28, 2003 [Text] / V.G. Lozitsky, E.A. Baranovsky, N.I. Lozitska, V.P. Tarashchuk // Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. – 2018. – Vol. 477, Iss. 2. – P. 2796-2803.

https://academic.oup.com/mnras/article-abstract/477/2/2796/4950618

Scopus, Web of Science

0.904

2.

Efimenko V.M.  Essential features of long-term changes of areas and diameters of sunspots in solar activity cycles 12-24 [Text] / V.M. Efimenko, V.G. Lozitsky // Advances in Space Research. – 2018. – Vol. 61, Iss. 11. – P. 2820-2826. https://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0273117718302151

Scopus, Web of Science

1.067

3.

Lozitsky V.G. Spectral manifestations of extremely strong magnetic fields in the sunspot umbra [Text] / V.G. Lozitsky // Advances in Space Research. – 2017. – Vol. 59, No 5. – P. 1416-1424. http://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0273117716306779

Scopus, Web of Science

1.067

4.

Lozitsky V. G. Small-scale magnetic field diagnostics in solar flares using bisectors of I ± V profiles [Text] / V.G. Lozitsky // Advances in Space Research. – 2015. – V. 55, Iss. 3. – P. 958–967. http://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0273117714005936

Scopus, Web of Science

1.067

6.

Efimenko V.M. New data about long-term changes of solar activity [Text] / V.M.Efimenko, V.G.Lozitsky // Geomagnetism and Aeronomy. -2018. – Vol. 58, Iss. 8, pp.1057-1060

DOI:10.1134/S0016793218080066

Scopus, Web of Science

7.

Magnetic fields and thermodynamical conditions at photospheric layers of X17.2/4B solar flare of 28 October 2003 [Text] / V.G. Lozitsky, E.A. Baranovsky, N.I. Lozitska, V.P. Tarashchuk // Journal of Physical Studies. – 2017. – Vol. 21, No. 3. – P. 3902 (7p.).

http://physics.lnu.edu.ua/jps/2017/3/pdf/3902-7.pdf

Scopus, Web of Science

11.

Лозицький В.Г. Фізичні умови у сонячному спалаху 19 липня 2000 р. балу M6.4/3N [Текст] / В.Г. Лозицький, М.І. Стоділка // Journal of Physical Studies. – 2019. – Vol. 23, No.4. – 4902 (10с.). 
DOI: https://doi.org/10.30970/jps.23.4902

Scopus, Web of Science

12.

Lozitsky V.G. Line profiles and magnetic fields in the limb solar flare of July 1, 1981. Preliminary results [Text] / V.G.Lozitsky, I.I.Yakovkin, N.I.Lozitska // Journal of Physical Studies. – 2020. – Vol. 24, No.2. - 2901 (7 p.).
DOI: https://doi.org/10.30970/jps.24.2901

Scopus, Web of Science

5.

Methodical problems of magnetic field measurements in umbra of sunspots [Text] / N.I. Lozitska, >V.G. Lozitsky<, O. A. Andryeyeva [et al.] // Advances in Space Research. – 2015. – V.55, Iss. 3 – P. 897–907. http://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S027311771400502X

Scopus, Web of Science

1.067

8.

Analysis of unresolved photospheric magnetic field structure using Fe I 6301 and 6302 lines [Text] / Gordovskyy M., Shelyag S., Browning P.K., Lozitsky V.G. // Astronomy and Astrophysics. - 2018. – Vol. 619, id.A164, 10 pp.

DOI: 10.1051/0004-6361/201833421

Scopus, Web of Science

1.099

9.

Using the Stokes V widths of Fe I lines for diagnostics of the intrinsic solar photospheric magnetic field [Text] / Gordovskyy M., Shelyag S., Browning P.K., Lozitsky V.G. // Astronomy and Astrophysics. - 2020. – Volume 633, id.A136, 6 pp.
 DOI: 10.1051/0004-6361/201937027 

Scopus, Web of Science

1.099

10.

Mixed-polarity magnetic fields in the area of a seismic source associated with a large  proton flare [Text] / V.G. Lozitsky, E.A. Baranovsky, N.I. Lozitska [et al.] // Journal of Physical Studies. – 2019. – Vol. 23, No.4. - 4903 (7 p.).

DOI: https://doi.org/10.30970/jps.23.4903

Scopus, Web of Science

 

НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ,

участь в конференціях

Наукові конференції, в яких брав участь Лозицький В.Г.

у 2019-2020 рр.

п/п

Конференція

Статус 

Рік

видання матеріалів

Тема доповіді

Автори

1.

Международная научная конференция «Солнечная и солнечно-земная физика – 2019». Санкт-Петербург, Пулково, 7 – 11 октября 2019 г., 2019.– С. 35 –38. http://www.gaoran.ru/russian/solphys/2019/

міжнародна

2019

К вопросу о существовании сверхсильных магнитных полей во вспышках

Э.А. Барановский, 

В.Г. Лозицкий,

Н.И. Лозицкая,

В.П. Таращук

2.

6th Gamow International Conference “New Trends in Cosmology, Astrophysics and   Radioastronomy after Gamow”, August 11−18, 2019, Odessa, Ukraine. Book of abstracts, p. 41.

http://gamow.odessa.ua/6th-gamow-international-conference

міжнародна

2019

Evidences for strong mixed-polarity magnetic field in area of seismic source associated with large proton solar flare

Lozitsky V.G. 
Lozitska N.I. 
Baranovsky E.A. 
Tarashchuk V.P.

3.

Міжнародна конференція “Астрономія та фізика космосу в Київському університеті”, 28−31 травня 2019, Київ, Україна, p. 68. http://www.observ.univ.kiev.ua/conference/wp-content/uploads/2019/06/Book_of_Abstracts-2019.pdf

міжнародна

2019

Intrinsic photospheric magnetic field diagnostics using the Stokes V widths method

Gordovsky M.Yu. 
Lozitsky V.G.

4.

Міжнародна конференція “Астрономія та фізика космосу в Київському університеті”, 28−31 травня 2019, Київ, Україна, p. 70. http://www.observ.univ.kiev.ua/conference/wp-content/uploads/2019/06/Book_of_Abstracts-2019.pdf

міжнародна

2019

Lozitsky V.G.
Lozitska N.I.
Baranovsky E.A.
Tarashchuk V.P.

5.

Міжнародна конференція “Астрономія та фізика космосу в Київському університеті”, 28−31 травня 2019, Київ, Україна, p. 81. http://www.observ.univ.kiev.ua/conference/wp-content/uploads/2019/06/Book_of_Abstracts-2019.pdf

міжнародна

2019

Порівняння результатів вимірювань магнітних полів сонячних плям в чотирьох обсерваторіях

Лозицька Н.Й.
Лозицький В.Г.
Цап Ю.Т.
Малащук В.М.
Штерцер Н.І.
Перебейнос В.А.
Ахтемов З.С.
Андреєва О.А.

6.

Міжнародна конференція “Астрономія та фізика космосу в Київському університеті”, 28−31 травня 2019, Київ, Україна, p. 82. http://www.observ.univ.kiev.ua/conference/wp-content/uploads/2019/06/Book_of_Abstracts-2019.pdf

міжнародна

2019

Лозицький В.Г.
Стоділка М.І.

7.

всеукраїнська

2019

Сонячні спалахи: магнітні поля, енергетика, геоефективність

Лозицька Н.Й.
Лозицький В.Г.

8.

Міжнародна конференція “Астрономія та фізика космосу в Київському університеті”, 27−29 травня 2020, Київ, Україна
http://www.observ.univ.kiev.ua/conference/book-of-abstracts/

міжнародна

2020

Unique mixed-polarity magnetic field structure in great X17.2/4B solar flare observed on photospheric and chromospheric levels

Lozitsky V.G. 
Lozitska N.I.
Solov’ev A.A.
Kravchenko Ye.O.
Baranovsky E.A.
Tarashchuk V.P.

9.

Міжнародна конференція “Астрономія та фізика космосу в Київському університеті”, 27−29 травня 2020, Київ, Україна
http://www.observ.univ.kiev.ua/conference/book-of-abstracts/

міжнародна

2020

Comparative study of magnetic fields in a sunspot from observations in spectral lines with different Landé factors

Lozitsky V.G.
Osipov S.M.
Solov’ev A.A.
Stodilka M.I.

10.

Міжнародна конференція “Астрономія та фізика космосу в Київському університеті”, 27−29 травня 2020, Київ, Україна
http://www.observ.univ.kiev.ua/conference/book-of-abstracts/

міжнародна

2020

Comparison of physical conditions in two phases of the solar flare on 19 July 2000 of M6.4/3N class

Lozitsky V.G.
Stodilka M.I.

11.

Міжнародна конференція “Астрономія та фізика космосу в Київському університеті”, 27−29 травня 2020, Київ, Україна
http://www.observ.univ.kiev.ua/conference/book-of-abstracts/

міжнародна

2020

Simultaneous observations of K Ca II, Hδ and He I 4471.5 Å lines in a limb solar flare

Yakovkin I.I.
Lozitsky V.G.
Lozitska N.I.

12.

Міжнародна конференція “Астрономія та фізика космосу в Київському університеті”, 27−29 травня 2020, Київ, Україна
http://www.observ.univ.kiev.ua/conference/book-of-abstracts/

міжнародна

2020

Optical and technical solutions for digital recording of the solar spectrum in various  diffraction orders of the Echelle spectrograph

Lozitsky V.G.
Kaminsky S.V.

 

НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ,

презентації до конференцій

International  Conference

“Astronomy and Space Physics in Kyiv University”

27-29 May 2020

Comparative study of magnetic fields in sunspots from observations in spectral lines with different Landé factors

presentation

pic_presentation_conference_2020_K.jpg

Fourth UK-Ukraine-Spain Meeting
on Solar Physics and Space Science
(28 Aug – 1 Sep, 2017, Kyiv, Ukraine)

 

Magnetic fields and thermodynamical conditions at photospheric and chromospheric layers of X17.2/4B solar flare of 28 October 2003

presentation

pic_presentation_conference_2017.jpg
 

МІЙ СВІТОГЛЯД

Мій світогляд сформувався в основному ще в дитинстві, під впливом мого захоплення астрономією, а також внаслідок спілкування з дорослими і з осмислення мого особистого життєвого досвіду. Пізніше формування світогляду було завершено завдяки регулярному читанню Біблії і іншої релігійної літератури. Розпочну з астрономії.

 

Астрономією я зацікавився з чотирьох років, точніше після повного сонячного затемнення 30 червня 1954 р. Тоді смуга повного сонячного затемнення проходила через усю Україну, з її північного заходу на південний схід. Наша сім’я жила тоді в селі Хижники Старокостянтинівського району Хмельницької області.

        

Пам’ятаю, тоді посеред безхмарного дня поступово наступила ніби ніч, коли Сонце майже не світило на небі. Моя мама, Софія Йосипівна Лозицька, закоптила тоді шматочок скла і показувала крізь нього мені і сусідам різні фази затемнення. Це справило на мене дуже глибоке враження. Як тільки я навчився читати, одразу почав читати шкільний підручник з астрономії Б.А. Воронцова-Вельямінова. Підручник цей був у нас вдома тоді тому, що мій брат Євген і старша сестра Люба були старші за мене на 11 і 10 років, відповідно, і якраз вивчали астрономію у старших класах школи…
        

Знаючи моє захоплення астрономією, мій двоюрідний брат Леонід Іванович Шуляк з Судилкова подарував мені шестикратний польовий бінокль. Дуже йому за це я був вдячний ! Мені відкрився гігантський, дивовижний світ, повний таємниць і безмежний у просторі…

 

«Звезды ведут в бесконечность». Цю науково-популярну книгу Фелікса Юлієвича Зигеля я читав з особливим захопленням, мріяв стати астрономом-фахівцем…

 

Маючи бінокль, я вже міг переконатися, що на Місяці є кратери і гори, що в Молочному Шляху дуже багато зірок. Але хотілося мати телескоп із більшим збільшенням. Мій батько, Григорій Денисович Лозицький, написав листа в Москву, в ЦУМ, з проханням продати телескоп. Була відповідь: "Телескопами ЦУМ не торгует". Батьки мене любили, всіляко підтримували мій інтерес до астрономії. Вірили, що я буду вченим, а не просто шкільним вчителем. Лише любов і глибока вдячність – ось що у мене на серці до них, найрідніших…

 

«Что и как наблюдать небе» – ось ця чудова книга Володимира Платоновича Цесевича була для мене справжнім посібником для проведення астрономічних спостережень з науковою метою. Я почав спостерігати з біноклем змінні зорі і Сонце, вів щоденник спостережень, в якому записував і деякі події мого особистого життя…

 

Не маючи спершу ніякого телескопа, я почав майструвати телескопи самостійно, використовуючи для цього лінзи з окулярів і від об’єктива фотоапарата. Перший невеликий телескоп давав збільшення близько 15 раз, але саме з ним я вперше побачив фази Венери, що було для мене великою радістю.

Звичайно, цей телескоп мав сильну хроматичну аберацію, але тоді я вже знав, як з нею боротися – слід поставити діафрагму на об’єктив, значно зменшивши вхідний отвір телескопа. Однак зображення Місяця і планет виходили при цьому дуже тьмяними, з низьким контрастом, – ніби якісь тіні в полі зору окуляра.

Нарешті, коли мені було десь приблизно 14 років, з’явилась можливість спостерігати небо з фабричним серійним телескопом, який давав збільшення у 30 і 60 разів. Це був 60-міліметровий шкільний рефрактор, взятий «напрокат» у фізичному кабінеті Хижницької середньої школи, з люб’язного дозволу вчителя фізики Мефодія Макаровича Харченко. З того часу я вів регулярні спостереження багатьох об’єктів на небі – Сонця, планет, Місяця, туманностей, змінних зірок. При цьому я намагався виконувати методичні рекомендації згаданої вище книги В.П. Цесевича «Что и как наблюдать на небе».

 

Найбільш цінними у науковому відношенні виявились мої спостереження фаз Венери, виконані у чотирьох елонгаціях 1965-1967 рр. Основною метою цих спостережень було дослідження ефекту Шрьотера. Суть цього ефекту полягає у відмінності дат спостережуваної діхотомії Венери від теоретичної. Діхотомія – це така фаза планети, коли видно рівно половину її диска. Якби планета не мала атмосфери, то теоретична й спостережена дати діхотомії точно співпадали б. Але внаслідок заломлення світла в атмосфері Венери сонячні промені засвічують більшу частину видимої півсфери планети - звідси і виникає оця розбіжність теорії і спостережень. Величина такої розбіжності може змінюватись в залежності від стану атмосфери Венеру і саме в цьому наукова цінність спостережень діхотомії.

Взагалі-то, ця задача була досить важкою для спостережень з телескопом, який дає збільшення всього 60 раз. Для цього потрібні збільшення принаймні у 2 рази більші. Все ж таки, роблячи дуже ретельні замальовки фаз Венери, усереднюючи дані графічним методом а також методом найменших квадратів, я отримав цілком конкретні дані щодо ефекту Шрьотера (теоретичні дати діхотомії Венери я знайшов у цікавій брошурі В.П. Конопльової «Планета Венера», виданої у 1963 р.). Виявилось, що різниця між датами спостереженої і теоретичної діхотомії Венери знаходиться в межах 4.4-10 діб, причому ця різниця має різний знак для східної і західної елонгацій. Ці результати я оформив у вигляді наукової статті і послав в Москву, в журнал «Астрономический вестник». Там ця стаття попала до Віталія Олександровича Бронштена, який її суттєво скоротив, зате написав резюме англійською мовою, за що я йому дуже вдячний. Дуже жалкую, що не подякував йому явно в кінці статті ! Адже це була моя перша наукова праця, написана тоді, коли я тільки-но закінчив середню школу… Стаття була опублікована, коли я вже служив в армії після першого невдалого вступу у Київський державний університет імені Т.Г. Шевченка. Повні журнальні дані оцієї моєї першої статті є такими: Лозицкий В.Г. О наблюдениях дихотомии Венеры // Астрономический вестник. – 1969. – Том 3, № 2. – С. 114–116. Всі мої наступні статті стосуються лише Сонця.

 

Стосовно світоглядних уявлень у ті роки мого дитинства і юності, то це були спершу суто матеріалістичні уявлення, сформовані на основі читання тодішніх книг з астрономії, яких, до речі, було багато у бібліотеці сільського клубу. Однак згодом я почав розуміти, що все не так просто у цьому світі.

Напевно, почалося все з того, що я помітив таку закономірність: як тільки в неділю (рос. «воскресенье») беру руки в ніж і щось майструю – обов’язково поріжуся, буде кров.  Я був тоді ще зовсім малою дитиною, може близько 10 років, і ніхто мене ніяким гріхом тоді не лякав… Мій батько любив повторювати: «Я не безбожник, хоч і атеїст» і просив мене пояснити, як я розумію цей вислів. Я відповідав йому приблизно так: людина в своєму житті повинна мати якісь моральні принципи, високі ідеали (напевно, тоді я відповідав якось простіше). Якщо ж по суті, то вся наша сім’я була атеїстичною.  Брат Євген і сестра Люба були похрещені ще в дитинстві, але очевидно, у німецьку окупацію, коли були деякі послаблення віруючим щодо обрядів церкви. У радянські часи вчителям заборонялось не тільки хрестити дітей і ходити до церкви, але й пекти паски, робити крашанки з яєць… За це можна було поплатитися роботою в школі. А між тим, робота в школі давала вчителям не тільки відповідний соціальний статус, повагу односельчан, але й стабільну зарплату… Щодо мене, то я прийняв православне хрещення аж в 40 років, хоча повірив в Бога значно раніше – напевно, десь у 10 років. І ось чому.

 

Я дуже любив майструвати. Це були луки, стріли, арбалети (їх навчив мене майструвати батько), а також планери, резиномоторні літаки, підводні човни, телескопи, мікроскопи, самопали (це такі пістолі ніби з епохи Богдана Хмельницького, в яких заряд пороху або сірки запалюється не іскрами від удару курка, а сірником), порохові ракети… Я майстрував практично постійно і весь час забував, що ось настала неділя і сьогодні не можна нічого такого робити. І от, знову і знову я переконувався, що якщо забуду, що неділя – особливий день, то неодмінно поріжуся.

 

Другим поштовхом до нематеріалістичного світогляду були розповіді старших про всілякі чудеса, яких вони були свідками. У сучасній термінології це був полтергейст, хоча не тільки він. Напевно, я б не придавав цьому особливого значення, якби не стикався з цим сам, особисто.

 

З морально-етичних міркувань я не хочу вдаватися тут у деталі. Вони неприємні. Скажу лише, що на основі цього власного досвіду я зробив твердий вибір «Моя дорога – лише до Бога !».

 

Якщо ж коротко і по суті, то виходить, що те, що написано у Біблії про існування сил добра і світла, зла і темряви – правда. Правда і те, що є світ видимий і невидимий. Невидимий світ іноді вторгається у світ видимий і який тоді захист ? Молитва, особливо молитва і піст. А передусім – хресне знамення, коли, перехрестившись, людина звертається лише до Бога. Єдиного Істинного Бога. Бога Авраама, Ісаака, Якова.

 

Однак вірити в Бога мало. Повинен бути страх Божий – намагання не допустити гріха, щоб не розгнівати Бога. Цей страх – один із дарів Святого Духа. Пророк Ісаія називає сім дарів Святого Духа: дух страху Божого, дух пізнання, дух сили, дух поради, дух розуміння, дух мудрості, дух Господній (Іс. 11, 1-3).

 

Як бачимо, з семи дарів Святого Духа аж чотири стосуються пізнання цього Світу, ніби спонукаючи нас своїм розумом дійти до суті речей… Чи означає це, що до глибинної суті речей можна дійсно дійти лише своїм розумом ? Думаю, що ні. Адже з Святого Письма випливає, що правда є трансцендентною, її суть виходить за межі безпосередньо видимих процесів і явищ цього Світу.  Добре про це сказано у статті Світлани Петренко «І пізнаєте правду, - а правда вас вільними зробить: правда і свобода у Біблії», посилання: https://www.researchgate.net/publication/343083254

Це означає, що є знання, принципово недоступне дослідному (експериментальному) пізнанню або яке ґрунтується на досвіді. Протилежністю трансцендентності є іманентність. У широкому сенсі трансцендентне розуміється як «потойбічне» на відміну від іманентного.

 

Звідси випливає, що є таке знання, яке може бути дано лише згори, від Бога, у формі откровення. Це те знання, яке багато разів давалось святим і пророкам. Ніякий логічний аналіз не може замінити це знання.

 

А який максимум щодо отримання актуальних і суттєвих знань для вченого, який досліджує Природу ? На мій погляд, це знайти свідчення Божого Промислу – таких явищ і процесів в Природі, у яких Божа Воля дається не прямо й безпосередньо, як вона давалась праотцям і пророкам, а лише своєрідними натяками, тобто такими подіями у Всесвіті, які явно не вписуються у матеріалістичну картину світу. Чому так ? Думаю тому, що Бог, давши нам 66 книг Святого Письма, сказав нам все, що нам потрібно знати, щоб бути досконалими і врятувати наші душі. Залишилося лише одне – виконувати Його Волю, Його заповіді.

 

Ми їх виконуємо ?

 

25.07.2020

 

СВІТОГЛЯД, публікації

журнал "Світогляд", 2014, №6 (50)

До проблеми зовнішнього впливу на сонячну активність:

наукові дані і пошуки їх пояснення

 

В.Г. Лозицький
Астрономічна обсерваторія Київського національного університету

імені Тараса Шевченка,
Обсерваторна 3, Київ 04053, Україна

Передмова

 

Нижче викладені матеріали моєї статті, опублікованої у науково-популярному журналі «Світогляд» (Лозицький В. До проблеми зовнішнього впливу на сонячну активність: наукові дані і пошуки їхнього пояснення // Світогляд. – 2014. – №6 (50). – С. 31–36). Оскільки ця стаття була опублікована шість років тому, було необхідно оновити деякі фрагменти тексту, внісши туди новітні дані про сонячну активність і результати її дослідження.

 

Крім того, деякі фрагменти тексту цієї опублікованої статті практично співпадають з тими, які є на моєму сайті у розділі «Світогляд. Рукописи», а саме у рукописі «Астрономічні підтвердження Біблії. Євангеліє від Св. Матвія, 18:18». Очевидно, недоречно повторювати ці фрагменти іще раз.

 

Саме тому текст опублікованої статті був суттєво перероблений, але, я сподіваюсь, у кращу сторону. Зокрема, я добавив деякі нові рисунки, яких немає в опублікованій статті, а також короткі коментарі до них. Однак висновки залишені точно такими, як в опублікованій версії.

 

Планетні періоди в циклах сонячної активності.

 

Сонячна активність – суто магнітне явище в поверхневих шарах Сонця (його атмосфері), яке має колосальну енергетику у порівнянні з іншими спорадичними процесами у Сонячній системі. Магнітну енергію однієї активної області на Сонці можна оцінити величиною 10^31–10^34 ерг, тоді як сонячних спалахів – 10^27–10^33 ерг. Енергія вибуху 5-мегатонної бомби 5.7x10^23 ерг, що менше за енергію сонячних спалахів у 10^3–10^9 разів.

 

Згідно з сучасними науковими даними, на процеси в магнітних полях (зокрема, на Сонці) можуть впливати лише електромагнітні поля, обумовлені, наприклад, якимись струмами чи індукованими ними магнітними полями. Гравітаційні поля планет впливати безпосередньо не можуть. Точніше, навіть якщо такий вплив існує, сучасна наука його описати не може. В можливих змінах магнітних полів Сонця слід шукати передусім внутрішню, сонячну причину, а вже потім – зовнішню, несонячну, але обов’язково – електромагнітну.

 

Стосовно останнього, то на сьогодні уявляється безсумнівною така теза: відносно слабенькі магнітні поля планет не можуть якось впливати на потужні локальні магнітні поля на Сонці (а саме такі поля є першопричиною появи сонячних активних областей). Щоправда, планети-гіганти (зокрема, Юпітер), мають протяжні магнітосфери, але ці магнітосфери не простягаються до Сонця – навпаки, вони деформуються потоком сонячного вітру, буквально «зминаються» ним. Принаймні у якісному відношенні, тут правомірніше говорити не про взаємодію магнітосфер Сонця й планет, а про одностороннє обвіювання потоками замагніченого сонячного вітру сильно деформованих магнітосфер планет.

 

Тобто, в цілому ситуація виглядає так, що на сонячну активність (як магнітне явище) магнітні поля планет впливати не можуть, а гравітаційні поля не можуть впливати внаслідок різної фізичної природи магнітних і гравітаційних полів.  Виходячи з цього, ми не повинні очікувати якихось просторово-часових ефектів у сонячній активності, пов’язаних зі сторонніми відносно Сонця тілами – планетами, кометами, тощо.

 

Тим більш дивно, що вказівки щодо існування ефектів такого зовнішнього впливу на Сонце (конкретно – на його сонячну активність) були знайдені, причому досить давно. Одним з переконаних прибічників такого уявлення був Павло Родіонович Романчук, директор Астрономічної обсерваторії Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 1972 по 1987 рр., учень професора цього університету Сергія Костянтиновича Всехсвятського. Павло Родіонович був керівником аспірантури автора статті у 1975-1978 рр., шанованим учителем і наставником (кандидатська дисертація автора була захищена у 1984р. під керівництвом Теодора Теодоровича Цапа, відомого дослідника Сонця, тоді старшого наукового співробітника Кримської астрофізичної обсерваторії). Основні роботи П.Р.Романчука на цю тему опубліковані у 1970-1980 рр., зокрема у «Віснику Київського університету»  [1] (див. також посилання у цій роботі).

Павло Родіонович Романчук (1921-2008) – захисник Вітчизни, Герой Радянського Союзу,

директор Астрономічної обсерваторії Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 1972 по 1987 рр.

Один з основних спостережних ефектів, який був виявлений і дискутувався в роботах П.Р. Романчука – статистичний зв’язок між кількістю плям на Сонці і відносним розташуванням на орбітах найбільших планет Сонячної системи – Юпітера і Сатурна. Було помічено, що у 11-річному циклі кількість плям на Сонці здебільшого максимальна тоді, коли різниця довгот Юпітера і Сатурна близька до 90° (т. зв. квадратура), а мінімальна – коли ця різниця близька до 0° або 180° (тобто у з’єднанні). Для пояснення цієї закономірності пропонувалось розглядати гравітаційний вплив планет не безпосередньо на магнітне поле, а на речовину конвективного елемента, який виносив на поверхню Сонця і плазму, і магнітне поле. Оскільки величина відповідної припливної сили, згідно з розрахунками, виявлялась дуже малою (вона давала амплітуду ефекту всього 1 мм), висувалась ідея, що дія планет на Сонце має резонансний характер, при якому амплітуда припливу на 5–8 порядків більша, ніж при статичному припливі.

 

На користь впливу планет на сонячну активність свідчить також дослідження російських дослідників Цирюльника Л.Б., Кузнецової Т.В. та Ораєвського В.Н. [2] Аналізуючи спостережні дані про зміни сонячної активності в період з 1700 по 1995р. і використовуючи метод нелінійного спектрального аналізу, названий методом глобального мінімуму, вони дійшли висновку, що у спектрі коливань сонячної активності є близько 20 достовірних циклів З них найбільшу амплітуду має 11-річний цикл, природа якого на сьогодні невідома. На діаграмі «потужність–період» цей цикл розщеплюється на два піки, що відповідають 10.97 та 10.74 року (Рис. 1). Наступним за амплітудою є пік у 11.89 року, що є дуже близьким до періоду обертання Юпітера навколо Сонця (11.86 року). Далі в порядку спадання потужності йде період 9.97 року, досить близький до періоду повторення квадратур в системі «Юпітер–Сатурн» (9.90 року).

Рис. 1. Порівняння спектру коливань сонячної активності згідно роботи [2] з деякими періодами обертань планет навколо Сонця.

Пізніше було отримано ще одне незалежне підтвердження впливу планет на сонячну активність. Харківські дослідники Акімов Л.А., Бєлкіна И.Л. і Бушуєва Т.П. (Кінематика і фізика небесних тіл, 2003, т. 19, № 1, С. 3–12), вивчаючи рентгенівські й оптичні спалахи на Сонці методом Фур’є-аналізу, виявили, що в спектрах потужності цих спалахів є достовірні періоди у 36.5, 73, 88 та 116 діб.

 

Перший період майже точно співпадає з середнім періодом осьового обертання Сонця, видимим з Меркурія, другий – це його подвоєне значення. Період 88 діб – це сидеричний (відносно нерухомих зірок) період обертання Меркурія навколо Сонця, а 116 діб – синодичний (видимий з Землі) період обертання планети навколо Сонця. Виявилось також, що спалахів на Сонці виникає більше тоді, коли Меркурій найбільше віддаляється від Сонця. Автори названої роботи пояснюють виявлені закономірності тим, що на Меркурії накопичується значний електричний заряд з сонячного вітру (~10^22 заряджених часточок), і саме цей заряд може бути своєрідним спусковим «гачком» у виникненні сонячних спалахів. Запропоноване пояснення приваблює своєю фізичністю, однак на даний час воно детально не прораховано математично й тому викликає певну недовіру широкого загалу фахівців.  Тим не менше, від часу, коли П.Р. Романчук висловив гіпотезу про вплив планет на сонячну активність, ця гіпотеза підтверджується більш сучасними методами статистичної обробки рядів спостережних даних.

 

Деякі дивні співпадіння процесів на Сонці і на Землі

 

При детальному вивченні змін сонячної активності з часом звертають на себе увагу такі співпадіння процесів на Сонці і на Землі.

 

1. Максимум кількості сонячних плям за останні 5000 років був «зовсім недавно» – у 19-му циклі сонячної активності, який розпочався у 1954 р., мав максимум у 1957р. і закінчився у 1964 р.  До такого висновку прийшов російський геліофізик Ю.А. Наговіцин на основі досить тонкого й сучасного аналізу – реконструкції сонячної активності в минулому, використовуючи радіовуглецевий метод [3] – Рис. 2.

Рис. 2. Реконструкція сонячної активності за останні 5000 років за даними роботи Ю.А. Наговіцина [3]. Крайній справа пік відповідає19-му циклу сонячної активності; видно, що його висота є найбільшою за останні 5000 років.

 

Як відомо, для вивчення аномально високої сонячної активності у 1957 р. був спеціально організований Міжнародний геофізичний рік (МГР). Тоді на Сонці були численні й потужні спалахи, які давали і геофізичні, і радіаційні ефекти. От тільки надійно виокремити радіаційні ефекти від аномально активного Сонця завадили тоді … крупномасштабні випробовування ядерної зброї двома наддержавами – СРСР та США. Пік ядерних випробовувань дивним чином співпав з піком сонячної активності !

 

Уточнимо: дані буріння багатовікових льодів в Антарктиді й Гренландії показали, що до 1945 р. на Землі ніколи не рвали ядерних бомб, які, як відомо, дають радіоактивне забруднення навколишнього середовища. Але ж і такої високої сонячної активності також не було, принаймні за останні 5000 років !  Досить дивне співпадіння, чи не так ?

 

Все-таки, таке співпадання може бути і чистою випадковістю. Але яка його ймовірність ? Якою є ймовірність випадково попасти в інтервал часу приблизно 10 років, якщо протяжність всього інтервалу – 5000 років ?  Наближено це 10/5000 = 1/500, тобто 0.2 %. Дуже мала ймовірність випадковості…

 

2. Найбільші за площею і діаметром сонячні плями були у 1939 р. і у 1946-1947 рр. (Рис. 3). Детальний статистичний аналіз таких даних виконано у відділі сонячної активності і сонячно-земних звязків Астрономічної обсерваторії Київського національного університету імені Тараса Шевченка [4, 5].

Рис. 3. Співставлення площ Sp найбільших за рік сонячних плям за останні 140 років згідно з даними роботи [4]. По осі абсцис – роки, по осі ординат – площа груп плям, виражена у мільйонних частках півсфери Сонця (1 м.ч.п. = 3.04х10^6 кв. км). Найбільші значення Sp відповідають таким рокам: 1946-1947 та 1939. На третьому місці – рік 1989.

 

Одним з основних висновків тут є те, що за останні 140 років найбільші за розміром сонячні плями (до 140-160 тисяч кілометрів) з’являлися на Сонці у такі роки: 1946-1947 та 1939. Правда, рік 1939 випливає лише за даними, отриманими у Пулковській обсерваторії. Якщо ж виходити з даних обсерваторії у Грінвічі, то достовірним слід вважати лише один високий пік на рис. 3 – той, що відповідає рокам 1946-1947.

 

3. Якщо взяти 10 найпотужніших рентгенівських сонячних спалахів за останні 44 роки, то половина з них припадає на 2001-2005 рр., причому найпотужніший спалах балу Х28+ був 4 листопада 2003 р. (Рис. 4). Дані про ці сонячні спалахи регулярно розміщуються на сайті: http://www.swpc.noaa.gov/rt_plots/xray_5m.html.

Рис. 4. Співставлення числа сонячних плям (суцільна крива) з найпотужнішими сонячними спалахами, час появи яких показано вертикальними відрізками тим більшої довжини, чим потужніший спалах на Сонці.

 

4. Приблизно століття тому О.Л. Чижевський (1897–1964) встановив, що з сонячною активністю тісно корелюють так звані масові рухи на Землі (війни, походи, повстання, битви і т.п.)[6]. Виконавши величезну за обсягом  роботу по дослідженню і співставленню названих соціальних подій, які захоплювали найбільші маси людей, він встановив дивовижну закономірність: ці масові події за 2400-літню історію людства (з 500р. до н.е. до 1900р. н. е.) мали тенденцію періодично повторюватись, причому на одне століття припадало в середньому 9 «хвиль» таких подій. Оскільки 100:9 ≈ 11 (років), а сонячна активність має саме 11-річну циклічність, то ним було зроблено висновок про своєрідну «модуляцію» соціальних подій процесами активності на Сонці.

Олександр Леонідович Чижевський (1897, Чехановець, Гродненьска обл., нині – Польща, –  1964, Москва) один із засновників космічної біоритмології.

 

Для епохи телескопічних досліджень (з 1610 р.) така «модуляція» прослідковується безпосередньо: число широкомасштабних соціальних подій виявляється найбільшим саме в роки максимумів сонячної активності, тоді як в роки мінімумів воно зменшується приблизно у 10 разів [6] На основі цього Чижевський О.Л. дійшов висновку, що «Сонце є космічним генератором нервово-психічного збудження людей», яке, в кінцевому підсумку, й приводить до виникнення й поширення соціальних рухів.

 

В цю кореляцію вписуються і події Великої Жовтневої соціалістичної революції 1917 року… Отож, ідеї О.Л.Чижевського отримали в свій час різко негативну політичну оцінку – 1942 року він був репресований і направлений на заслання в Караганду; реабілітований і повернувся в Москву лише у 1958 р.

 

У наш час деякі виявлені О.Л. Чижевським ефекти вже важко підтвердити чи спростувати: від 1940-1950-х років почало помітно наростати радіаційне антропогенне забруднення навколишнього середовища і це забруднення часто зашумлює й вуалює «земне відлуння сонячних бур». Тому має смисл прослідкувати ефекти на Землі лише від найпотужніших процесів на Сонці.

 

Слід зауважити, що нові дані про сонячну активність (в свій час невідомі О.Л. Чижевському), також ставлять під сумнів його висновок. Дійсно, сучасними методами було встановлено, що з 1645 р. по 1715 р. був так званий Маундерівський мінімум сонячної активності, коли на Сонці десятиліттями майже не було плям. А між тим, за з О.Л. Чижевським, в той час прослідковується шість чітких «хвиль» масових рухів, включаючи повстання під проводом Богдана Хмельницького, Степана Разіна та ін. Тобто, «хвилі» масових рухів «бігли» по Землі тоді, коли Сонце було зовсім спокійним !

 

…Роки 1939 та 1946-1947 є пам’ятними для людства. У 1939 р. почалася Друга світова війна, яка забрала десятки мільйонів людських життів… Про 1939 р. Вернер Гейзенберг, лауреат Нобелівської премії 1932 р., сказав так: «Влітку 1939 р. дванадцять провідних фізиків світу, змовившись між собою, могли не допустити створення ядерної бомби». Проте цього, як знаємо, не сталося – взяли гору амбіції, державні інтереси, страх виявитись слабшим за ймовірного суперника на світовій арені. А результат – відомий. Це не тільки жахіття спалених у ядерному полум’ї мирних Хіросіма і Нагасакі, але й прогресуюче радіоактивне забруднення навколишнього середовища, яке ставить під загрозу генетичну стабільність Homo sapiens як біологічного виду – цілком здорових дітей народжується все менше і менше… Це й остаточно не відвернута можливість глобального ядерного конфлікту.

 

І якщо рік 1939 був роком ідеологічного зламу у розвитку цивілізації, спрямуванні її дороги у небезпечному напрямку, то роки 1946-1947 – перші роки після ядерного шоку, викликаного реалізацією ідеї, яку слід було передбачливо і назавжди поховати у 1939 році.

 

Апастол Павло у посланні до коринтян сказав (1 Кор 6:12): «Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, але мною ніщо володіти не повинно». Якби всі люди на Землі не лише знали ці слова, але й завжди керувалися ними у житті, зважуючи свої вчинки, не було б нині ніякої ядерної загрози…

 

З того факту, що в період Маундерівського мінімуму сонячної активності по Землі все одно «бігли хвилі» соціальних потрясінь, випливає, що Сонце «не винне» у наших негараздах. І навпаки, є своєрідні докази того, що Сонце є «добрим» до нас. Найпереконливіше це випливає з роботи харківських астрономів Акімова Л.А. і Бєлкіної І.Л. [7]. Названі автори вивчили спалахову активність Сонця за весь 21-й цикл (1976-1986 рр.), у тому числі підрахували кількість спалахів на Сонці, які виникли у його північній півкулі, південній, східній а також у західній. Всього за 11 років, коли Сонце здійснило 160 обертів навколо своєї осі, усіх сонячних спалахів було 55964. І от виявилось, що кількість сонячних спалахів у східній частині Сонця достовірно більше ніж у західній (Рис. 5). Рівень достовірності ефекту – шість «сігм», тобто шість середньоквадратичних похибок. У природничих науках прийнято вважати достовірним ефект, навіть коли від досягає рівня трьох «сігм».

Рис. 5. Східно-західна асиметрія спалахової активності Сонця у циклі № 21 за даними Акімова Л.А. і Бєлкіної І.Л. [7]. По горизонтальній осі подані геліографічні координати сонячних спалахів у кутових градусах, причому -90 відповідає східному лімбу (тобто краю диска) Сонця, нуль (градусів) відповідає центральному меридіану Сонця (як його видно з Землі) і +90 відповідає західному лімбу. По вертикальній осі подано загальну кількість сонячних спалахів за весь 21-й цикл. 

 

Водночас, для північної і південної півкуль Сонця статистично значима відмінність відсутня. Подібні результати отримали раніше чехословацькі вчені [8].

 

Цей ефект, названий, східно-західною асиметрією, означає, що виникнення спалахів на Сонці не можна вважати рівномірно-випадковим процесом. Сонце, як це не дивно, так розподіляє спалахи на диску, щоб вони менше «діставали» нашу Землю. У цьому розумінні, Земля займає у сонячній системі деяке виділене положення, незважаючи на те, що вона весь час обертається по своїй орбіті навколо Сонця.

 

Дійсно, більш геоефективною для нас є саме західна частина диску Сонця – саме ті спалахи, які виникають на заході, частіше дають магнітні бурі, а ті, що на сході, – менше. Це пов’язано з тим, що силові лінії великомасштабного магнітного поля, які виходять з поверхні Сонця у міжпланетний простір, не є прямими, – вони мають спіральний вигляд (типу спіралі Архімеда) внаслідок обертання Сонця навколо своєї осі. На сьогодні цей ефект не уявляється можливим задовільно пояснити в рамках академічної науки. Тим більше, що Акімов Л.А. і Бєлкіна І.Л. встановили також, що цей ефект (названий східно-західною асиметрією) має також річну модуляцію: його найбільша амплітуда – у другому кварталі року (Рис. 6).

Рис. 6. Зміна східно-західної асиметрії спалахової активності Сонця впродовж року.

Для зменшення похибок вимірювань спостережні дані усереднені за весь 11-річний цикл,

а також по 20-денних інтервалах часу всередині року.

 

Іншими словами на квітень-травень-червень випадає той особливий період, коли Сонце є особливо «добрим» до нас – тоді спалахів у його східній частині достовірно більше, ніж у західній. Як видно з рис. 6, цей період відповідає дням православної Пасхи а також дням свят Святої Трійці. Є певні коливання цього ефекту і в інші пори роки, але вони статистично незначимі.

 

Попередні висновки

 

У свій час Артур Стенлі Еддінгтон (1882-1944), один з найвидатніших фізиків і астрофізиків ХХ ст., сказав: «Нема нічого простішого зорі !».

 

Щодо автора цієї статті, то він ніколи б так не сказав про зорю на ім’я Сонце. Навпаки, ця зоря уявляється дуже і дуже непростою, загадковою і дивовижною. Дуже ймовірно, що процеси магнітної активності, які відбуваються в її атмосфері, не є цілком автономними і незалежними від зовнішніх впливів. Ймовірно, певний зовнішній вплив на сонячну активність все-таки існує, хоча природа цього впливу на сьогодні є невідомою. Звичайно, така точка зору (досить важка для сприйняття її з позицій досягнень сучасної геліофізики) вимагає ретельних перевірок в майбутньому на більшому за обсягом спостережному матеріалі.

 

А поки емпіричні дані будуть накопичуватися, поглянемо на цю проблему філософськи. А саме, наведені вище дані можна розглядати як ще одне підтвердження антропного принципу, згідно з яким цей світ є таким, щоб у ньому було можливим наше існування. Або у іншій, гуманістичній, трактовці: цей світ є таким, щоб нам було тут добре.

 

Є відповідність і з висновками класиків філософії про те, що наше пізнання відбувається не по колу (з поверненням до тих самих уявлень), а по спіралі, – з поверненням до попередніх уявлень, але на більш високому рівні їх розуміння. Раніш (за часів Арістотеля і ще 1800 років після нього) в центрі Всесвіту була Земля і саме навколо неї оберталися сфери з небесними світилами. Зараз ми знаємо, що Земля – лише одна з планет Сонячної системи, і всі вони обертаються навколо центру мас «Сонце + планети + інші тіла Сонячної системи».

 

Але, можливо, якась деталь Арістотелевої світобудови все-таки залишилась за нашою Землею ?

Цитована література

 

  1. Романчук П.Р. К решению проблемы солнечно-земных связей, прогнозирования климата, погоды и вулканических извержений // Препринт ГАО-96-3Р. ГАО НАНУ, Киев,, 1996 (див. також вміщені в ньому посилання, а також праці автора 1970-1980 рр.).

  2. Tsirulnik L.B., Kuznetsova T.V., Oraevsky V.N.Forecasting the 23and 24 solar cycles on the basis of MGM spectrum // Advances in SpaceResearch. – 1997. – Vol. 20. – Iss.12. – P.2369–2372.

  3. Наговицы Ю.А. К вопросу об описании N-S асимметрии солнечной активности // Труды Всероссийской ежегодной конференции по физике Солнца, Санкт-Петербург, Пулково ГАО РАН, 2008. – С. 255–258.

  4. Бабий В.П., Ефименко В.М., Лозицкий В.Г. Статистические характеристики крупных солнечных пятен в циклах солнечной активности №№¹17–23 // Кинематика и физика небесных тел. – 2011. – Т. 27. –№ 4. – С. 48–56.

  5. Efimenko V.M., Lozitsky V.G. Essential features of long-term changes of areas and diameters of sunspots in solar activity cycles 12-24. – Advances in Space Research. – 2018. –Vol. 61, Iss. 11. – P. 2820–2826.

  6. Чижевский А.Л. Земля в объятиях Солнца. – М., Изд-во. Эксмо, 2004. – 928 с.

  7. Акимов Л.А., Белкина И.Л. Асимметрия и распределение по диску Н-альфа вспышек в 21 цикле // Кинематика и физика небесных тел. – 2015. – Т. 31, № 2.

  8. Letfus V., Ruzickova-Topolova B. Time variation of the E-W asymmetry of flare numbers with respect to the phase of solar cycles // Astronоmical Institutes of Czechoslovakia, Bulletin. – 1980. – V. 31. – P. 232–239.

СВІТОГЛЯД,  рукописи

 

Астрономічні підтвердження Біблії. Євангеліє від Св. Матвія, 18:18

(скорочена версія)

В.Г. Лозицький

Астрономічна обсерваторія Київського національного університету

 імені Тараса Шевченка,
Обсерваторна 3, Київ 04053, Україна 

 

Наводяться аргументи на користь того, що Євангеліє від Св. Матвія, 18:18, має астрономічні підтвердження. Вони такі:

(a) максимальна кількість сонячних плям за останні 400 років була у 19-му циклі сонячної активності (1954-1964); див., наприклад, Наговицин та ін. (2016). Максимум усереднених площ сонячних плям за останні 140 років був також у 19-му циклі (див. рис. 1 у статті Єфіменка та Лозицького, 2018). Саме в цей період загальна енергія випробувань ядерної зброї у всьому світі була максимальною;

(б) рекордно великі площі груп сонячних плям за рік (до 5000-6000 мільйонних часток півсфери) за останні 140 років були у 18-му циклі сонячної активності, точніше в 1946-1947 роках (Єфіменко та Лозицький, 2018) , тобто майже відразу після перших ядерних вибухів на Землі у 1945 році.

(в) найбільш вражаюче виверження еруптивного протуберанця (який досяг висоти 1,7 мільйона км) спостерігалося 4 червня 1946 року (Pettit, 1946) - приблизно через десять місяців після атомного бомбардування Хіросіми та Нагасакі;

(г) найпотужніший рентгенівський спалах на Сонці за останні 44 роки, згідно з даними GOES (https://www.spaceweatherlive.com/en/solar-activity/top-50-solar-flares), мав бал X28+ і виник 4 листопада 2003 року – приблизно через 7,5 місяців після початку широкомасштабної війни в Іраку (вона була розпочата 20 березня 2003 року). Слід нагадати, що під час цієї війни відбулося масоване бомбардування території Межиріччя  Тигру та Євфрату, де згідно з Біблією, раніше був рай на Землі (Буття, 2:8–2:14);

Ймовірність випадкового виникнення цих сонячно-земних кореляцій є досить низькою, на рівні близько 1-2%. Однак якщо ми розглянемо всю сукупність цих сонячно-земних кореляцій як незалежні події, то тоді ймовірність випадкового співпадіння становить приблизно 10^–6 або менше. Такий дуже низький рівень ймовірності може означати, що ці явища на Землі та Сонці причинно пов’язані. Але важливо зазначити, що, по-перше, деякі екстремальні події на Сонці відбулися після безпрецедентних подій на Землі. По-друге, прямий вплив земних подій на сонячні події енергетично неможливий.

 

У зв'язку з цим можна припустити Божий Промисел – попередження людству про його великі помилки. Зокрема, великою помилкою людства було створення ядерної бомби. Краще мати Божу Милість і Благодать, аніж ядерну чи іншу суперзброю.

 

Текст цього рукопису представлений українською мовою з включенням двох фрагментів російською мовою.

 

Ключові слова: Сонце; сонячна активність; сонячно-земні кореляції; екстремальні події; Євангеліє від Св. Матвія, 18:18; попередження людству; аналогія між роками 2003 та 1859.

Передмова

Цей науково-популярний твір присвячений світоглядним аспектам астрономії і адресований широкому колу читачів, які цікавляться не тільки останніми науковими досягненнями, але і тим, як ці досягнення узгоджуються (або не узгоджуються) з релігією. Фактично у сучасну епоху науці відводиться домінуюча роль у формуванні світогляду людей. Релігійні уявлення допускаються лише з морально-етичних міркувань як такі, які проповідують високі духовні ідеали, але які ні підтвердити, ні спростувати не можна. На противагу цьому, коректна наука оперує знанням, яке вважається істинним лише тоді, коли воно може бути підтверджено фактами. Якщо фактів немає, знання не вважається достовірним. Саме тому багато вчених вважають, що саме наука адекватно відображає суть різноманітних процесів і явищ у цьому Світі, а Святе Письмо і релігія є своєрідним культурним пам’ятником людства, який слід шанувати за їх винятковий шарм, збереження традицій багатьох попередніх поколінь людей на Землі.

 

Цікавою щодо цього є точка зору Галілео Галілея: «Є істини науки, які відкриваються нам у дослідах і необхідних доведеннях, і є істини віри, релігії. Це два різних світи, дві самостійні сфери духу, які не залежать одна від одної. Знання – не суддя істинній вірі, релігія – не суддя коректній науці».

 

Актуальність написання подібного твору випливає з того, що в останні десятиліття і навіть роки в астрономії зроблено низку видатних відкриттів, які можна розглядати як наукову революцію в природознавстві. Ще років 40-50 тому домінувало уявлення, що Всесвіт є безмежним, вічним і стаціонарним. Однак відкрите у 1929 р. «червоне зміщення» в спектрах галактик вказує на те, що Всесвіт є нестаціонарним – він розширюється і мав початок свого існування у формі так званого Великого Вибуху. Виявилось також, що світна матерія у Всесвіті займає лише кілька відсотків його загальної маси, решта ж зосереджена в невидимій темній матерії і темній енергії. Що означають ці поняття – щось чисто фізичне чи, може, містичне ? Чи не загрожують нашій Землі загадкові чорні діри, які можуть втягувати в себе цілі зорі і планети? А як довго ще світитиме нам Сонце і чи не може бути на Землі якась катастрофа від раптових сплесків сонячної активності ?

 

Автор не ставить собі за мету коментувати кожне з названих питань а також деякі інші питання, які стосуються революційних досягнень сучасної астрономії. Будучи фахівцем у досить вузькій її галузі – фізиці Сонця, автор хотів би коротко представити і прокоментувати лише деякі дані про сонячну активність. Це саме той науковий напрямок, в якому регулярно з’являється багато недостовірної інформації і спекуляцій як в Інтернеті, так і інших засобах масової інформації. Причому, ці спекуляції, якщо задуматись, схоже, подаються з однією метою: побільше залякати людей. Виникає законне питання: а навіщо ? Хіба від страху нам буде жити краще ? Хіба так мають діяти ті, хто бажає добра людям і процвітання своїй державі ? Для порівняння нагадаю вислів Роберта-Л’юїса Стівенсона, автора загальновідомого твору «Острів скарбів» і інших шедеврів: «Будемо по мірі сил вчити народ радості. І будемо пам’ятати, що ці уроки мають звучати бадьоро й надихаюче, мають зміцнювати в людях мужність». От як слід діяти в державі, в якій могли б бути щасливими наші діти !

Автор намагався писати цей твір максимально простою і доступною для розуміння мовою і сподівається, що у читачів вистачить терпіння і інтересу прочитати його до кінця.

 

З повагою і найкращими побажаннями –

Всеволод Лозицький.

січень-лютий 2020 р.

Вступ

Френсіс Бекон (1561-1626), один із перших великих філософів Нового часу, основоположник наукового (антисхоластичного) методу пізнання, висловився так: «Мале знання веде від Бога, велике знання приводить до нього». Подібну думку висловлювали пізніше і інші вчені. Зокрема, Вернер Гейзенберг (1901-1976), один з творців квантової механіки і лауреат Нобелівської премії з фізики 1932 р., сказав так: «Перший ковток з чаші природознавства породжує атеїзм, але на дні чаші нас чекає Бог».

Як видно з цих цитат, впродовж трьох століть критерій для отримання висновку про існування Бога не змінився: для такого висновку потрібне велике або більш глибоке знання. Це здається парадоксальним, враховуючи те, що знання ХVII ст. можна було б вважати малим по відношенню до знання ХХ ст. Незважаючи на це, навіть мале знання ХVII ст. було достатнім для того, щоб привести Френсіса Бекона до Бога. Очевидно, сам по собі певний обсяг знань ще не є гарантією отримання вказаного вище світоглядного висновку. Для цього є необхідним глибоке філософське осмислення наукових даних, з намаганням зрозуміти їх внутрішню логіку і взаємозв’язок у різних наукових дисциплінах.

 

Видатний німецький астроном Йоган Кеплер (1571-1630), який відкрив три закони руху планет, висловився так: «Біблія говорить нам не про те, як влаштоване небо, а як туди попасти». Однак уважне прочитання Біблії свідчить про те, що в ній все-таки є суттєва інформація астрономічного характеру, яка підтверджується сучасною наукою.

Наприклад, у Книзі Буття сказано, що на четвертий день створення Світу Бог створив Сонце, Місяць і зірки. «І вчинив Бог обидва світила великі, світило велике, щоб воно керувало днем, і світило мале, щоб керувало ніччю, також зорі» (Буття, 1:16) [ 1 ]. І дійсно, згідно з астрономічними вимірюваннями, Сонце насправді значно більше за Місяць (приблизно в 400 разів), хоча на небі вони здаються нам однакового кутового розміру. Це завдяки тому, що Місяць до нас значно ближче, ніж Сонце.

 

Однією з основних ідей першого розділу Книги Буття є те, що Світ був створений. Тобто його спершу не було, але потім він був створений Богом за шість днів. Якщо звертати увагу саме на цю основну ідею, а не на деталі, то це цілком відповідає сучасній науковій теорії Великого Вибуху. Ця теорія ґрунтується на такому спостережному факті, відкритому американським астрономом Едвіном Хабблом у 1929р. У спектрах далеких галактик спектральні лінії зміщені у червону область спектру, притому тим більше, чим далі від нас знаходиться галактика. Це зміщення, найімовірніше, обумовлено ефектом Доплера і відображає глобальне розширення Всесвіту, при якому галактики віддаляються одна від одної, ніби «розбігаються». Якщо це «розбігання» галактик розглянути у все більш глибокому минулому, то доводиться припустити, що близько 14 мільярдів років тому весь Всесвіт почав своє розширення з дуже малого об’єму, з радіусом порядку 10^–33 см (це на 20 порядків менше, ніж класичний радіус електрона !). До початку такого розширення не існувало нічого, навіть часу. Це означає, що не існувало тоді і простору, оскільки згідно теорії відносності простір і час утворюють нерозривний чотиривимірний просторово-часовий континуум. У такому континуумі, якщо обривається один вимір (час), то автоматично мають обриватись і інші виміри, просторові. У такому випадку, найбільш адекватною характеристикою Всесвіту у цій точці є «виникнення» або «створення». Очевидно, тут не підходить характеристика «перетворення», адже цей термін передбачає спершу існування чогось, що вже потім набуває іншої якості, в щось перетворюється. Але якщо на початку не було взагалі нічого, то це вже не перетворення, а саме створення. Оскільки неіснуюче не може перетворитись в щось існуюче, тобто оскільки Всесвіт не міг сам себе створити, то виникає закономірне питання: хто ж створив існуючий Всесвіт ?

 

Це питання тим більш актуальне внаслідок двох обставин: (1) Великий Вибух розпочався з колосального енерговиділення, тобто з появи дуже великої енергії у дуже малому об’ємі простору і (2) у той надзвичайно малий об’єм простору була внесена величезна за обсягом інформація про фізичні закони, константи, взаємодії, інакше при подальшій еволюції Всесвіту він був би хаосом, а це не так. Всесвіт надзвичайно структурований і дуже складно організований. Природнім є питання: звідки там взялися та дуже велика енергія і інформація ?

 

Очевидно, прямих відповідей на ці питання коректна наука не зможе дати ніколи саме тому, що про ті часи не може бути прямих експериментальних даних. Точніше, дані можуть бути, але вже трансформовані за дуже тривалий відрізок часу порядку 14 мільярдів років. Як от реліктове випромінювання, яке свідчить про гарячу фазу розширення Всесвіту.

 

Та, на щастя, у найближчому до нас Всесвіті ми спостерігаємо такі явища і процеси, про які є прямі спостережні дані і ці дані є дуже цінними для поставленого вище питання. Це дані про сонячну активність. Вони накопичені за досить тривалий час і вони є дійсно прямими і задокументованими, як того і вимагає коректна наука.

Нижче будуть розглянуті деякі з цих даних і показано, що вони підтверджують ось яке важливе місце в Біблії: «Поправді кажу вам: Що тільки зв’яжете на землі, зв’язане буде на небі, і що тільки розв’яжете на землі, розв’язане буде на небі» (Євангеліє від Св. Матвія, 18:18). Однак спершу розглянемо, що таке сонячна активність.

Що таке сонячна активність

Сонячна активність – дуже складне явище в атмосфері Сонця, пов’язане з спливанням на його поверхню сильних концентрованих магнітних полів. Там, де з’являються ці поля, виникають сонячні плями. Сонячні плями  - це охолоджені ділянки поверхні Сонця (його фотосфери), де температура знижена до 3500-4000 К проти 6000 К за їх межами. Таке охолодження виникає із-за того, що сильна магнітні поля в сонячних плямах блокують підведення енергії знизу, з розжарених надр Сонця. Величина магнітного поля в сонячних плямах, як правило, 2000–3000 Гс, і дуже рідко – 4000–6000 Гс [ 6 ]. У дуже дрібних (просторово нероздільних) структурах в тіні сонячних плям ймовірним є існування ще сильніших полів, близько 8000 Гс [ 7 ]. Такі магнітні поля приблизно у 10000 разів сильніші, ніж магнітне поле нашої Землі біля її поверхні. На сьогодні верхня межа напруженостей магнітного поля у просторово нероздільних структурах є невідомою, оскільки відповідні вимірювання можуть бути лише непрямими і досить складними у методичному відношенні [ 5 ].

 

Ті групи сонячних плям, де сильні магнітні поля є заплутаними, розташовані дуже тісно і мають протилежну магнітну полярність, найчастіше дають сонячні спалахи. Сонячні спалахи – вибухоподібні процеси в його атмосфері, при яких виділяється енергія 10^27–10^32 ерг. Вони тривають від кількох хвилин до 3-4 годин і пов’язані з раптовим перетворенням магнітної енергії в енергію у інших формах – теплову, електромагнітного випромінювання, прискорених часток, ударних хвиль та корональних викидів маси. Сонячні спалахи є дуже цікавими об’єктами для досліджень, однак вимірювати в них магнітні поля ще складніше, ніж у сонячних плямах [ 8 ]. Важливо також прогнозувати виникнення сонячних спалахів, особливо потужних, оскільки вони можуть істотно впливати на навколоземний простір, іоносферу Землі і її біосферу. Зокрема, якщо корональний викид маси летить в сторону Землі, він через 1-3 доби налітає на земну магнітосферу, і тоді починає трохи змінюватись напруженість магнітного поля, в якому ми постійно перебуваємо. Це і є так звана магнітна буря. Більшість людей ці бурі не відчувають, однак, очевидно, не всі. На сьогодні це питання ще недостатньо вивчене.

 

Характерною особливістю сонячної активності є її 11-річний цикл. Однак це тільки найбільш інтенсивний і очевидний цикл активності Сонця, свого роду його «пульс». Більш детальний аналіз показує, що в спектрі коливань сонячної активності є біля 20 менш інтенсивних, але достовірних циклів, зокрема, також цикли тривалістю 11.89 та 9.97 року [ 11 ]. Ці цикли близькі до періодів обертання Юпітера навколо Сонця (11.86 року) і повторення квадратур в системі «Юпітер Сатурн» (9.90 року).

 

Слід підкреслити, що сонячна активність має колосальну енергетику у порівнянні з іншими спорадичними процесами у Сонячній системі. Магнітну енергію однієї активної області на Сонці можна оцінити величиною 10^31–10^34 ерг, тоді як сонячних спалахів (див. вище) – 10^27–10^32 ерг. Потужні сонячні спалахи тривають близько години, звідси потужність енерговиділення таких спалахів – на рівні 10^28 ерг/сек, тобто 10^21 ват (вт). Для порівняння: потужність енерговиділення земних землетрусів – порядку 10^11 вт, а припливного тертя (яке сповільнює обертання Землі) – 10^12 вт. Енергія вибуху 5-мегатонної бомби близько 5.7x10^23 ерг, що менше за енергію сонячних спалахів у 10^3–10^9 разів.

З цього порівняння ми бачимо, що енергія активних процесів на Сонці на багато порядків перевищує енергію найбільш потужних процесів на Землі. Крім того, внаслідок великої віддалі від Землі до Сонця, близько 150 мільйонів кілометрів, ця енергія земних процесів, розсіюючись по закону обернених квадратів, має доходити до Сонця ще більш ослабленою. Тому, з наукової точки зору, ми не повинні очікувати будь-якого прямого впливу земних процесів на сонячну активність. Це означає, що не повинно бути і будь-яких сонячно-земних кореляцій по схемі «Земля-Сонце». Однак, як було показано у попередній статті автора [ 3 ], в дійсності ми маємо ясні вказівки на такі кореляції. Оскільки у вказаній статті не були зроблені математичні оцінки випадковості цих кореляцій (за винятком однієї з них), це слід зробити додатково, притому виходячи з найбільш надійних даних, опублікованих у міжнародних журналах. Саме це, а також обговорення отриманих результатів, і є метою автора у даній роботі.

Сонячно-земні кореляції для безпрецедентних подій

Перш ніж розглянути детально деякі сонячно-земні кореляції, слід зробити два таких методичних зауваження.

По-перше, має смисл розглянути передусім найбільш інтенсивні, безпрецедентні події на Землі і на Сонці. Таких подій мало, вони поодинокі у тих інтервалах часу, де є достовірні дані про певний параметр. Якщо ж розглянути рядові події, то їх дуже багато, вони утворюють своєрідний «частокіл» подій у часі, і там завжди, при бажанні, можна знайти якісь кореляції, хоча вони можуть бути в дійсності лише чисто випадковими співпадіннями.

По-друге, важливо розглянути такі параметри сонячної активності, які є однорідними на максимально довгих інтервалах часу. Найчастіше при вивченні сонячної активності аналізуються числа Вольфа W, які підраховуються так: W = k(10g + f), де k – деякий інструментальний коефіцієнт, g – число груп плям на видимій півсфері Сонця, f – число всіх підряд порахованих плям. Суттєво те, що розбиття всіх спостережених на Сонці плям на групи плям проводиться за магнітними характеристиками. Основний критерій тут такий: в групі плям має бути головна і хвостова магнітні полярності, причому ці полярності змінюються за певним законом від одного 11-річного циклу до іншого, а також при переході через сонячний екватор. Тому, наприклад, наявність на Сонці однієї компактно розташованої групи плям ще не означає, що цю групу при підрахунку чисел Вольфа слід розглядати як одну групу. Це можуть бути і дві тісно зближені групи плям. Вирішити тут питання (про наявність однієї чи двох груп плям) можна лише на основі спектрально-поляризаційних спостережень на основі ефекту Зеємана, які дають змогу визначити і напруженість магнітного поля в плямах, і їх магнітну полярність. Однак проблема тут в тім, що самі такі спостереження ведуться трохи більше 100 років (з 1908 р.), тоді як телескопічні спостереження плям і прямі визначення чисел Вольфа – з 1610 р. Більше того, правило магнітних полярностей в групах сонячних плям встановлено Хейлом і Нікольсоном лише у 1925 році. Тому всі визначення чисел Вольфа до 1925 р. є дещо умовними – фактично в них є невідомим фактор магнітних полярностей груп плям.  Тобто, строго кажучи, існуючий на сьогодні ряд чисел Вольфа є неоднорідним.

 

На противагу цьому, однорідним можна вважати ряд даних про площу сонячних плям, виправлену за ефект проекції, зокрема дані Грінвіцького каталогу і його продовження NOAA-USEF (http://solar.science.msfc.nasa.gov/greenwich/). Саме такі дані будуть розглянуті нижче.

 А. Згладжені кількості сонячних плям і їх площі. На сьогодні добре відомо, що найвищий рівень сонячної активності  за останні 400 років був у 19-му циклі (1954-1964 рр.) [ 9 ]. Цей висновок, зроблений спершу на основі порівняння чисел Вольфа, є особливо очевидним, якщо розглянути площі груп сонячних плям [ 4 ] (Рис. 1). З рисунка видно, що 19-й цикл є безпрецедентно потужним принаймні серед останніх 13 сонячних циклі

Рис. 1. Варіації місячних згладжених площ груп сонячних плям Sp,s з 1878 по 2016 рр.,

виражені у мільйонних частках сонячної півсфери (1 м.ч.п. = 3.04x10^6 км^2).

На цьому рисунку непарні числа 13, 15, 17 і т.д. позначають відповідні номери непарних 11-річних циклів сонячної активності [ 4 ].

У якійсь мірі подібними до процесів активності на Сонці, на Землі є землетруси, оскільки вони також є локальними, спорадичними і дуже потужними, особливо катастрофічні землетруси з магнітудою M > 7.9. Аналізуючи саме такі землетруси, Лозицька [ 2 ] виявила, що з 1898 р. по 1977 р. їх глобальне енерговиділення було максимальним саме у 19-му циклі.

Однак тут є ще одне співпадіння: саме в цей 11-річний період була максимальною енергія глобальних випробовувань ядерної зброї двома тодішніми наддержавами – Радянським Союзом і США. Максимальна річна енергія землетрусів досягала тоді 3.6x10^25 ерг, а максимальна річна енергія глобальних випробовувань ядерної зброї – 8x10^24 ерг, тобто ці енергії були майже співрозмірними – відрізнялись менш ніж на порядок [2]. Як зараз відомо, після періоду 1954-1964 рр. вже не було більше такої великої сумарної енергії глобальних випробовувань ядерної зброї: хоча в наступні роки підривали і більше число ядерних зарядів, майже всі вони були значно менш потужними, ніж ті, що були підірвані у вказаний період. Але це ще не все. З рисунка 1 видно, що у циклах активності №№ 12-16 сонячна активність була приблизно на одному рівні, тоді як у циклах №№ 17-19 вона прогресивно наростала. Наростала саме у тих циклах, коли на Землі поглиблювалися дослідження атомного ядра, засекречувалися відповідні дослідження у різних країнах, і які, зрештою, привели до створення ядерної бомби, її бойового застосування, привели до широкомасштабних випробувань ядерної зброї… А от після Московського договору 1963 р. про заборону ядерних випробувань у трьох середовищах (в атмосфері, космосі і під водою) сонячна активність знову стабілізувалась майже на одному рівні. Досить дивне співпадіння, чи не  так ?

 Б. Максимальна за рік площа груп сонячних плям Sp,max (до 5000–6000 м.ч.п.) за останні 140 років зафіксована у 1946–1947 рр. [ 4 ], причому перші екстремально великі групи плям виникли 31 січня 1946р. – приблизно через півроку після атомних бомбардувань Хіросіми і Нагасакі (6 і 9 серпня 1945р., відповідно), див. рис. 2. Варто нагадати, що всіх атомних вибухів на Землі було близько 2600, включаючи експериментальні, промислові і бойові. Причому бойових було лише два – це вибухи в Хіросіма і Нагасакі.​

Рис. 2. Порівняння максимальних площ груп сонячних плям Sp,max за кожен рік з 1879 по 2017р.

Видно, що у 18-му циклі (точніше, у 1946-1947рр.) був безпрецедентний стрибок параметра Sp,max, який не має аналогів у інших циклах [ 4 ].

В. Найбільш високий рівень корональної активності Сонця у формі грандіозного виверження еруптивного протуберанця на рекордну висоту (1.7 млн. км, тобто більше діаметра Сонця) спостерігався 4 червня 1946р. [ 10 ] – приблизно через 10 місяців після атомного бомбардування Хіросіми і Нагасакі. Попередні винятково потужні протуберанці спостерігались 17 вересня 1937р. (досяг висоти 1 млн. км.) і 20 березня 1938р. (максимальна висота підйому була 1.55 млн. км.).

Слід зауважити, що сонячні протуберанці і корональні викиди мас (coronal mass ejections, CME) – це різні прояви сонячної активності. Сонячні протуберанці тривалий час традиційно спостерігаються в наземних обсерваторіях в світлі водневої лінії Hα, тоді як корональні викиди мас можна спостерігати і в білому світлі, але за межами земної атмосфери – наприклад, з допомогою коронографів LASCO орбітальної обсерваторії SOHO. В протуберанцях температура на рівні 10^4К і суттєво підсилене магнітне поле, тоді як в CME температура близько 10^6К, тобто така ж як і в короні Сонця. Прямих даних про магнітне поле у цих утвореннях наразі немає.

Г. Найбільш потужний рентгенівський спалах на Сонці за останні 44 роки, згідно з даними GOES (http://www.swpc.noaa.gov), мав бал Х28+ і виник 4 листопада 2003р. Щоб вирішити, яка з подій на Землі може вважатись корелюючою з цією подією на Сонці, використаємо критерій, який випливає з попередніх кореляцій А, Б і В. З викладеного вище можна бачити, що три наведені безпрецедентні явища на Землі і на Сонці або співпадали в часі (кореляція А), або відрізнялись по часу не більш ніж на один рік (кореляції Б і В). У такому разі, корелюючою подією на Землі щодо спалаху на Сонці балу Х28+ слід вважати війну в Іраку, яка розпочалась 20 березня 2003р., була найбільш масштабною у той період і викликала найбільший суспільний резонанс у світі (спалах Х28+ на Сонці виник, таким чином, через 7.5 місяців після початку війни в Іраку). Звичайно, цю війну не можна вважати безпрецедентною по масштабам і людським жертвам, якою була Друга світова війна. Але винятковість цієї війни в іншому – в її період відбувалось масоване бомбардування території межиріччя Тигру і Євфрату, де згідно Святого Письма раніше був рай на Землі (Книга Буття, 2:8–2:14).

Ймовірність випадкових співпадінь

Звичайно, наведені вище кореляції від А до Г можуть бути чисто випадковими. Ймовірність випадковості можна оцінити таким чином. Нехай в інтервалі часу у 400 років нас цікавить відносно вузький проміжок часу, а саме 19-й цикл (1954–1964 рр.) з тривалістю близько 10 років. Якою є ймовірність випадково попасти у цей малий проміжок часу ? Очевидно, ця ймовірність дорівнює відношенню довжин вказаних часових інтервалів, тобто відношенню 10/400. Позначимо цю величину через рА, тобто рА ~ 10/400 = 0.025 = 2.5%;

Аналогічно, ми можемо оцінити ймовірність випадковості для інших сонячно-земних кореляцій, які наведені вище.

 

рБ ~ 0.5/140 ~ 0.0036 = 0.36 %;  

рВ ~ 0.83/50 ~ 0.0166 = 1.66 %;

рГ ~ 0.63/44 ~ 0.0143 = 1.43 % .

 

Ми можемо бачити, що ймовірність випадковості у деяких випадках є досить низькою, біля 1-2% або навіть менше. Однак це ще не все. Ми можемо ставити питання так: а якою є ймовірність того, що  всі  кореляції виникнуть разом, тобто у повному наборі від А до Г ? По теорії ймовірностей, це можливо з частотою, яка дорівнює результату перемноження всіх ймовірностей, тобто

 

РА+Б+В+Г = рА рБ рВ рГ  ~ 2.1x10^–8.

 

Слід зауважити, що наведена вище формула для перемноження ймовірностей застосовна лише у випадку, коли всі події від А до Г є cтатистично незалежними. У нашому випадку це дійсно так, адже, в цілому, вказані події відбулись у різний час, тобто вони не пов’язані з однією і тією ж активною областю на Сонці.

 

Таким чином, ми маємо дуже малу, практично нульову ймовірність. Навіть коли ми розглянемо тільки три перші кореляції для безумовно безпрецедентних подій на Землі і на Сонці, то тоді 

 

РА+Б+В = рА рБ рВ  ~ 1.5x10^–6 .

 

Іншими словами, наведені вище співпадіння процесів на Землі і на Сонці з великою мірою впевненості, практично 100%, можна вважати не випадковими.

Для наочності спробуємо уявити, що означає оця ймовірність 1.5x10^–6. Нехай у нас є достатня кількість монет з номіналом 2 гривні; кожна така монета має діаметр близько 20 міліметрів. Нехай всі монети є звичайними, з відповідного сплаву, але одна монета є золотою, але зовні закамуфльована під звичайну. Зробимо так: розкладемо всі монети на рівній поверхні впритул одна до одної так, щоб утворилась довга пряма лінія з цих монет. Серед цих монет десь у невідомому місці нехай буде золота монета. Число всіх монет доведемо до 670 тисяч – це число є оберненим до числа 1.5x10^–6, тобто це 1: 1.5x10^–6. Тоді довжина всієї лінії, викладеної з усіх монет, буде досягати 13.4 кілометра. І от, рухаючись вздовж цієї лінії довжиною 13.4 км, ми маємо з першого разу навмання вгадати золоту монету, маючи лише один шанс з 670 тисяч ! Уявіть собі, скільки треба при цьому йти, скільки передивитись монет, щоб нарешті зробити правильний вибір… Очевидно, з практичної зору відповідний шанс дорівнює нулю. Так от, аналогічно, з практичної точки зору, рівною нулю є і ймовірність того, що оті наведені вище кореляції виникли чисто випадково.

Однак не випадковість цих подій може означати, що вони причинно зв’язані. Але тут виникає таке питання: який може бути причинний зв'язок між подіями, наприклад, у другій кореляції, тобто між вибухами атомних бомб у Хіросіма і Нагасакі, і появою безпрецедентно великих плям на Сонці ? Адже чисто енергетично це неможливо. По-перше, енергія цих вибухів на багато порядків менша за енергію спалахів на Сонці і тим більше – за магнітну енергію найбільших груп плям. По-друге, внаслідок великої віддалі від Землі до Сонця (близько 150 мільйонів кілометрів; світло проходить цю віддаль, в середньому, за 499 секунд) енергетичний імпульс, що виникає на Землі, неминуче має розсіюватися у просторі по закону обернених квадратів (як у законі всесвітнього тяжіння і в законі Кулона) і до Сонця має дійти лише невелика частина тієї енергії, яка виділилась на Землі. Тобто, будь-який прямий вплив такого типу від Землі до Сонця уявляється неможливим.

У зв’язку цим, питання можна ставити так: а якщо це не прямий вплив ? Якщо це вплив через певний недоступний прямим спостереженням чинник, який, тим не менше, є цілком реальним, має космічний рівень енергії і завдяки цьому може забезпечити видимість причинного зв’язку «Земля – Сонце» ?

 

Висновки

Давайте ще раз вдумаємося в оці слова Євангелія від Св. Матвія (18:18): «Поправді кажу вам: Що тільки зв’яжете на землі, зв’язане буде на небі, і що тільки розв’яжете на землі, розв’язане буде на небі». Як показано вище, це слова Біблії підтверджують такі сонячно-земні кореляції:

(А) максимальне число сонячних плям за останні 400 років було у 19-му циклі сонячної активності (1954–1964 рр.) [ 4, 9 ] – саме тоді, коли була максимальною сумарна енергія глобальних випробовувань ядерної зброї і енергія землетрусів [ 2 ];

(Б) максимальна площа груп сонячних плям (до 5000–6000 м.ч.п.) за останні 140 років зафіксована у 1946–1947 рр. [ 4 ], причому перші екстремально великі групи плям виникли 31 січня 1946р. – приблизно через півроку після атомних бомбардувань Хіросіми і Нагасакі (6 і 9 серпня 1945 р., відповідно);

(В) найбільш високий рівень корональної активності Сонця у формі грандіозного виверження еруптивного протуберанця на рекордну висоту (1.7 млн. км) спостерігався 4 квітня 1946р. [ 10 ] – приблизно через 10 місяців після атомного бомбардування Хіросіми і Нагасакі;

(Г) найбільш потужний рентгенівський спалах на Сонці за останні 44 роки, згідно з даними орбітальних детекторів GOES, мав бал Х28+ і виник 4 листопада 2003 р. – приблизно через 7.5 місяців після початку широкомасштабної війни в Іраку, де згідно Біблії раніше був Рай на Землі [ 1 ].

Важливо підкреслити, що ймовірність випадкового збігу вказаних вище пар подій в межах (0.4...2.5)%. Якщо ж оцінювати ймовірність появи всіх таких подій у повному їх наборі, то тоді ймовірність випадковості на рівні 10^–8 ... 10^–6. Такий дуже малий рівень випадковості може означати, що ці події на Землі і на Сонці причинно зв’язані. Оскільки прямий вплив земних подій на сонячні енергетично неможливий, доводиться припустити, що тут має місце непрямий вплив через недоступний прямим спостереженням чинник, який має космічний рівень енергії. З наведених вище даних випливає, що це Бог. Бог не тільки реально існує, але й турбується про те, щоб ми не знищили самі себе. Створивши ядерну бомбу, людство перейшло «червону лінію», за якою є реальна загроза кінця світу. Однак це не є той кінець світу, про який говорить Біблія і про час настання якого не знає ніхто, лише Бог-Отець (Св. Матв., 24:36). Це, на жаль, можливий рукотворний кінець світу, який ми, люди, самі створюємо і наближаємо своїми легковажними і необдуманими діями. Діями, продиктованими нашим марнослав’ям і гординею.

Що нам слід робити далі ? Необхідно зробити крок назад від цієї «червоної лінії», відмовившись назавжди від ядерної зброї, як це зробила Україна у 1994 році. Слід пам’ятати слова апостола Павла (1 Кор 6:12): «Усе мені можна, та не все на користь. Усе мені можна, але мною ніщо володіти не повинно».

Подяки

Автор щиро вдячний професорам, докторам фіз.-мат. наук Климишину Івану Антоновичу, Плічку Анатолію Миколайовичу і Мацаку Івану Калениковичу за плідні наукові дискусії  по темі роботи.

Цитована література

  1. Біблія або Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту із мови давньоєврейської й грецької на українську дослівно наново перекладена. Українського Біблійного Товариства. Ukrainian Bible Societies. ETS. – 1992. – 20M. – 063 (K).

  2. Лозицька Н.Й. Зв'язок між глобальною енергією землетрусів та сонячною активністю // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Астрономія. – 1999. – Вип. 35. – С. 45–50.

  3. Лозицький В. До проблеми зовнішнього впливу на сонячну активність: наукові дані і пошуки їхнього пояснення // Світогляд. – 2014. – №6 (50). – С. 31–36.

  4. Efimenko V.M., Lozitsky V.G. Essential features of long-term changes of areas and diameters of sunspots in solar activity cycles 12-24. – Advances in Space Research. – 2018. –Vol. 61, Iss. 11. – P. 2820–2826.

  5. Gordovskyy M., Shelyag, S., Browning P.K., Lozitsky V.G. Analysis of unresolved photospheric magnetic field structure using Fe i 6301 and 6302 lines.– Astronomy and Astrophysics. – 2018. – Vol. 619, id.A164, 10 pp.

  6. Livingston, W., Harvey, J.W., Malanushenko O.V. Sunspots with the srongest manetic fields // Solar Physics. – 2006. – Vol. 239. – P. 41–68.

  7. Lozitsky V.G. Indications of 8-kilogauss magnetic field existence in a sunspot umbra // Advances in Space Research. – 2016. – Vol. 57. – P. 398–407.

  8. Lozitsky V.G., Baranovsky E.A., Lozitska N.I., Tarashchuk V.P. Profiles of spectral lines, magnetic fields, and thermodynamical conditions in the X17.2/4B solar flare of 2003 October 28 // Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. – 2018. – Vol. 477, Iss. 2. – P. 2796-2803.

  9. Nagovitsyn Yu. A., Tlatov A.G., Nagovitsyna E.Yu. The area and absolute magnetic flux of sunspots over the past 400 years // Astronomy Reports. – 2016. – Vol. 60. P. 831–838.

  10. Pettit E. An eruptive prominence of record height, June 4, 1946 // Publications of the Astronomical Society of the Pacific. – 1946. – Vol. 58. – P. 310–314.

  11. Tsirulnik L.B., Kuznetsova T.V., Oraevsky V.N. Forecasting the 23rd and 24th solar cycles on the basis of MGM spectrum // Advance in Space Research. –1997. – Vol. 20. – P. 2369–2372.

 

Дивні потьмарення Сонця: інтерпретація на межі
Біблії і науки

В.Г. Лозицький
Астрономічна обсерваторія Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
Обсерваторна 3, Київ 04053, Україна

У цій роботі аналізуються переважно дивні потьмарення Сонця, які згадуються у Біблії, а також у хроніках та літописах. Згідно з цими джерелами, ці потьмарення тривали набагато довше, ніж астрономічні затемнення, і не супроводжувалися різким зниженням температури біля поверхні Землі. Під час цих «затемнень» Сонце різко зменшувало свою яскравість до яскравості Місяця, а на темному небі можна було бачити інші зорі. Зокрема, такі дивні потьмарення Сонця зафіксовані у Біблії, в Євангеліях від Св. Матвія (27:45), Св. Луки (23: 44–23: 45) та Св. Марка (17:33). Щодо хронік і літописів, то такі дуже дивні «затемнення» Сонця були зафіксовані у такі роки н.е.: 137, 360, 409, 526, 536, 567, 624-625, 1206, 1241, 1547, 1645 та 1721 рр. (Чижевський, 2004 ). Однак одночасне виконання цих двох обставин – значного зменшення яскравості Сонця (а отже, і його світності) і відсутності значного похолодання на Землі – неможливе з точки зору науки. Це означає, що пояснення слід шукати на стику науки та релігії. Слід зазначити, що згідно з Біблією світло може мати двояку природу: особливу, Божественну та астрофізичну. Божественне світло з’явилося у перший день створення світу, а астрофізичне світло – тільки на четвертий день, коли Бог створив Сонце, Місяць та інші зірки (Буття, 1:3–1:5 та 1:14–1:19). Природньо припустити, що під час цих дивних сонячних потьмарень саме Божественне світло і тепло зігрівали людей і Землю. Це ще раз підтверджує, що все благо у цьому Світі – у кінцевому підсумку від Бога, а не від Сонця та інших природних умов, в яких ми живемо.

Ключові слова: Сонце; дивні сонячні потьмарення; Буття (1: 3–1: 5, 1: 14–1: 19); Євангелії від Св. Матвія (27:45), Св. Луки (23: 44–23: 45) та Св. Марка (17:33), двояка природа світла.

Вступ

 

У цьому творі звертається увага на цікаві і задокументовані особливості нашого Сонця, не пов’язані з сонячною активністю. Адже спостереження сонячної активності вимагає використання астрономічних інструментів – телескопів, спектрографів, фотометрів та ін. Телескопи з’явилися приблизно 400 років тому, у ХVII сторіччі. Однак ще й раніше були відмічені незвичайні явища щодо Сонця, які спостерігались навіть неозброєним оком. Аналізу саме таких явищ і присвячений цей твір.

Перш ніж перейти до розгляду цих явищ, коротко нагадаємо деякі дані сучасної науки про Сонця.

Сонце – не тільки найближча, але й по-своєму унікальна зоря. Це зоря з оптимальною масою, що дорівнює 2x10^33 г. Це у 333000 разів більше, ніж маса нашої Землі. Завдяки такій масі (а також відповідному хімічному складу) воно світитиме так, як зараз, ще дуже довго – біля 5 мільярдів років [ 2,3,5 ].

Середня віддаль до Сонця 149.6 млн. км.  Світло проходить цю віддаль за 499 сек, тобто за 8 хв. і 19 сек. Щоб уявити собі таку величезну віддаль, досить нагадати, що рухаючись зі швидкістю світла, за 1 сек. можна було б облетіти навколо земного екватора 7.5 разів. Але віддаль від Землі до Сонця у 499 разів більша, ніж оці 7.5 обертів навколо земного екватора…

Радіус Сонця дорівнює 696000 км, що у 109 разів більше, ніж радіус Землі. Сонце приблизно у стільки разів більше за людину, у скільки разів людина більша за атом (у ~10^9 разів). Тільки величезна віддаль до Сонця приховує від нас той факт, що насправді Сонце є колосальним космічним тілом, - набагато більшим, ніж Місяць (у 400 разів), хоча на небі вони здаються нам однакового кутового розміру, близько половини градуса або 1/720 частини повного кола.

Сонце – розжарена газова куля. На його поверхні (фотосфері) температура ≈ 6000 кельвінів (К), тоді як в центрі – біля 15 000 000 К [ 5 ]. Саме завдяки дуже високій температурі в ядрі Сонця протікає реакція термоядерного синтезу водню в гелій, притому дуже повільно, тунельним ефектом. Це пов’язано з тим, що для протікання цієї реакції необхідно зблизити два однойменно заряджені протони на віддаль ядерної взаємодії, близької до класичного радіуса електрона ( 2.8×10^-13 см ). Однак між протонами діють сили кулонівського відштовхування, подолати які можна лише при енергії ~ 1.4 мега-електрон-вольт (МеВ). Теплова ж енергія протонів при вказаній температурі на три порядки нижча, ~ 1 кеВ. Здавалось би, зблизити протони на потрібну віддаль не можна – не вистачає енергії. Однак у мікросвіті проявляється така чудова властивість мікрочасток, як їх корпускулярно-хвильовий дуалізм, завдяки чому вони мають властивості і локалізованих часток, і хвиль, які намагаються поширитись не весь простір. Саме завдяки цьому у надрах Сонця два протони можуть об’єднатися один раз на 10^10 років, утворюючи більш важке ядро. Це і визначає швидкість протікання реакції термоядерного синтезу в надрах Сонця і, в кінцевому підсумку, і світність Сонця. Світність Сонця (тобто його потужність як джерела енергії) дорівнює 3.86×10^33 ерг/сек або 3.86×10^26  ват (Вт).

Важливо підкреслити, що теоретично світність сучасного Сонця має бути весь час на одному рівні, притому з дуже великою точністю. Адже число протонів в надрах Сонця дуже велике, ~ 10^57, причому кількість пар протонів, які реагують щосекунди в ядрі Сонця, порядку 10^38. У такому разі, відносна величина стохастичних флуктуацій дорівнює (10^38)^-1/2 ~ 10^-19. Це надзвичайно глибокий нуль, – величина, яка, напевно, реально не може бути виміряна у сучасних експериментах. Для наочності реакцію тунельного синтезу в надрах Сонця можна порівняти з просочуванням води, вилитої з відра на товстий шар піску – як дуже повільний процес, але на одному рівні інтенсивності, без суттєвих і різких змін швидкості просочування води.

Навіть якщо уявити собі фантастичну ситуацію, коли в надрах Сонця термоядерна реакція чомусь припинилася, наприклад, на один тиждень, то це, виявляється… не буде помічено на Землі. Причина цього у тім, що характерний час просочування (дифузії) електромагнітних квантів з ядра Сонця назовні, на рівень фотосфери, дорівнює 10^7 років. Однак це не слід розуміти так, що всі кванти, які в один момент покинули ядро Сонця, вийдуть назовні через однаковий час. Насправді ж, ці кванти по дорозі назовні будуть втрачати енергію внаслідок зіткнень з мікрочастками і при цьому розсіюватись як у напрямі до поверхні Сонця, так у убік, і знову всередину Сонця. В результаті, первинний імпульс зміни світності ядра буде дуже «розмазаний» у часі, і на поверхні Сонця відповідні зміни світності будуть мізерно малі.

Щодо фактичних даних, то у сучасну епоху світність Сонця змінюється дуже незначно – в межах 0.1 %. Такі зміни світності можуть змінити ефективну температуру на Землі лише на 0.1 °С, тобто дуже мало в порівнянні з ефектами глобального потепління.

Сонце – стабільна й надійна зоря, воно й надалі світитиме без грандіозних вибухів типу спалахів нових і наднових зірок, які могли б знищити біосферу. Відмітимо, що надновими стають на завершальній стадії еволюції лише масивні зорі – принаймні у 3 рази масивніші, ніж Сонце. Такими є, наприклад, Полярна, Бетельгейзе, Денеб та інші. Але вони від нас досить далеко (більше 600 світлових років) і ніяк нам не загрожують.

Ще одне благо – те, що Сонце одиночна зоря. Якби Сонце входило в склад подвійної, потрійної чи кратної системи, орбіта Землі була б дуже складною, з періодичними наближеннями й віддаленнями від зірок-супутників. А це створювало б постійні й значні коливання температури на планеті, нестерпні для сучасного високо-розвинутого життя. Насправді ж Сонце близьких зірок не має, орбіта Землі майже кругова і це дає практично однаковий обігрів планети впродовж кожного її оберту навколо Сонця.

Сонце – ще й захисник нашої планети від астероїдів і комет. Спостереження з космічної обсерваторії SOHO показали, що на Сонце падає і безслідно згоряє біля 10 комет щомісяця. Ядро кожної комети – це велетенський космічний айсберг, кусок засміченого пилом льоду розміром від кількох сотень метрів до кількох десятків кілометрів. Орбіти комет, на відміну від майже кругових орбіт планет сонячної системи, часто дуже витягнуті і можуть перетнути орбіту якої-небудь планети. Тому, на жаль, комети часом падають не лише на Сонце, але й на планети. Для велетенського Сонця такі падіння комет нічого загрозливого не несуть. А от для планет – інша справа. Наприклад, так званий Тунгуський метеорит – скоріш всього, невелика комета, яка впала на Землю у 1908 р. в сибірській тайзі біля річки Підкам’яна Тунгуска. Вона викликала великі руйнування на місцевості і радіальний вивал лісу на площі радіусом в десятки кілометрів. Ймовірно, динозаври на Землі зникли 65 мільйонів років тому саме внаслідок бомбардування Землі кометами і астероїдами… Сонце поступово очищає сонячну систему від цих малих тіл – воно діє як своєрідний гігантський пилосос. А на околицях сонячної системи обертаються по своїх орбітах ще кілька менших «пилососів» – це планети-гіганти, передусім Юпітер і Сатурн. Разом вся ця «сонячна сім’я» існує стільки ж, скільки й Сонце – біля 5 мільярдів років.

Чудеса з Сонцем у давнину

 

Аномальні явища з Сонцем у давнину згадуються у кількох місцях Біблії [ 1 ]. Так, у книзі Ісуса Навина (10:12–10:14) сказано: «Тоді Ісус говорив Господеві того дня, коли Господь дав амореянина перед Ізраїлевих синів, та й сказав на очах Ізраїля: «Стань, сонце, в Гів’оні, а ти, місяцю, ув айялонській долині !  І сонце затрималося, а місяць спинився, аж поки народ відімстився своїм ворогам». Чи це не написане в книзі Праведного?  І сонце стало на половині неба, і не поспішало заходити майже цілий день. І не було такого, як день той, ані перед тим, ані по ньому, щоб Господь так слухав людського голосу, – бо Господь воював для Ізраїля».

Тобто, за молитвою Ісуса Навина до Бога сталася зупинка добового руху Сонця на небесній сфері, і це тривало доти, доки ізраїльтяни не відoмстились своїм ворогам. З наукової точки зору, така зупинка Сонця на небі могла мати єдину фізичну причину – припинення на певний час обертання Землі навколо своєї осі. Однак, оскільки планета Земля має колосальну інерцію, фізично це можливо лише при фантастично потужному  сторонньому впливі на Землю, з енергією на рівні ~10^29 Дж. Таким впливом, в принципі, могло бути зіткнення Землі з великим космічним тілом (астероїдом) з діаметром близько 500–1000 км, який загальмував би осьове обертання Землі. Однак, по-перше, таке зіткнення супроводжувалося б глобальною екологічною катастрофою, помутнінням атмосфери Землі і різким зниженням приземної температури до рівня льодовикового періоду або й нижче (на десятки градусів). Нічого подібного ми не зустрічаємо на сторінках Святого Письма. По-друге, для відновлення швидкості обертання Землі на попередньому рівні, тоді мав би бути іще один винятково потужний зовнішній поштовх тієї ж природи. Тобто ще одне винятково точне, але катастрофічне попадання другого такого ж астероїда, з іще однією глобальною екологічною катастрофою і ще більшим похолоданням на Землі. Однак відповідного підтвердження цього у Біблії також немає. Сучасна наука такий сценарій також виключає.  Дійсно, на Землі не виявлено відносно молодих ударних кратерів (астроблем) надгігантського розміру у тисячі кілометрів, які свідчили б про недавні зіткнення Землі з дуже крупними астероїдами. Залишається єдине пояснення, але за рамками науки – що то були чудеса, тобто прояви Божого Промислу.

У Євангелії від Св. Матвія (27:45) сказано, що під час розп’яття Ісуса Христа  «… від години шостої аж до години дев’ятої – темрява сталась по цілій землі !». У Євангелії від Св. Луки (23:44–23:45) сказано: «Наближалася шоста година, – і темрява стала по цілій землі аж до години дев’ятої… І сонце затьмилось, і в храмі завіса роздерлась надвоє…». У Євангелії від Св. Марка (17:33) сказано: «А як шоста година настала, то аж до дев’ятої темрява стала по цілій землі.».

Тут ясно говориться про те, що Сонце «затьмилось», однак це не могло бути астрономічне затемнення. Найближче по часу повне сонячне затемнення було у Палестині 24 листопада 29р. н.е., тобто за 4 роки до тих подій, про які говориться у Євангеліях.

Подібні потьмарення Сонця зафіксовані і у науковій літературі. О.Л. Чижевський [ 6 ], ґрунтовно вивчивши літературні джерела різних країн, у своїй книзі «Земля в объятиях Солнца» зазначає, що там досить детально описані такі випадки: а) появи великих плям на Сонці, б) сонячні затемнення і в) дивні потьмарення Сонця, які ні в якому разі не можна вважати сонячними затемненнями.

Так, дивне потьмарення Сонця було у 137 і 360 рр. У 409 р. Сонце також поблякло, і зорі виступили на небі. За свідченнями Прокопія і Кедрена, у 526 р. мало місце дивне зменшення і потьмарення сонячного світла. Прокопій пише: «Сонце втратило свій блиск, так що було схожим на Місяць і оставалось без променистого сяйва цілий рік. В цілому, воно здавалось таким, яким буває під час затемнення; світло його не було чистим і таким, як завжди».

У 624–625 рр., за свідченнями вірменського літописця Михайла Сірійця, «Сонце потемніло восени в місяці Арек до літа місяця Кагота, і думали, що воно не повернеться у попередній стан». У 536 р., за часів царювання Юстиніана І (527–565 рр.), спостерігалось тривале потемніння Сонця, яке пізніше намагались пояснити «сухими туманами» або «чорним димом». У 567 р. при Юстиніані ІІ (565–578 рр.) спостерігалось потемніння Сонця і одночасно неперервне полярне сяйво, яке тривало близько року.

У 1206, 1241 і 1547 рр. спостерігались потьмарення Сонця, які вченими тих часів пояснювались різними причинами. Дуже дивним видається потемніння Сонця на протязі трьох днів – з 23 по 26 квітня 1547 р. Це явище приписували «сухому туману», однак навряд чи причина його могла знаходитись в атмосфері Землі, оскільки зорі на небі було видно вдень.  У 1645р. Давид Фреліхнус відмічає, що бачив 25 квітня Сонце, зовсім позбавлене променів. У цьому ж році подібне явище зафіксоване і в руських літописах: «В лето 7153 (1645) июля в 12 день … потемне Солнце среде дне … Солнцу сущу в полдне в светлости, ипостасно и небу сущу ясно яко ни едину облаку в небе быти… Солнце обычное свое сияние отложи и в необычный вид претворися аки бы вид дно котла медного…».

У 1721р. в Ульмі було відмічено, що «1 июня в день Св. Духа в пятом часу вечера почти в продолжение двух часов Солнце стояло в небе без блеска и не давало лучей, но так, что тело его вполне можно было наблюдать, как полную Луну в ночное время. Временами небо было совершенно безоблачно» (Гамбергерус).

Спробуємо підсумувати результати цих спостережень. Потьмарення Сонця у наведених випадках не були сонячними затемненнями – деякі з них тривали по кілька днів і навіть місяців, а не кілька годин. Адже повна фаза повного сонячного затемнення, коли видно сонячну корону і на темному небі з’являються інші зорі, триває максимум 7 хвилин. Сумнівно, щоб оті потьмарення Сонця були наслідком помутніння атмосфери Землі (внаслідок «сухого туману» або «чорного диму»), тому що тоді вдень спостерігались на небі зорі. Крім того, тривале помутніння атмосфери, внаслідок, наприклад, вулканічних аерозолів, неминуче призвело б до досить помітного й тривалого зниження приземної температури, але про це немає ніяких згадок.

Дійсно, коли настає фаза повного сонячного затемнення на поверхні Землі, то із-за того, що Місяць перекриває прямі сонячні промені, приземна температура короткочасно знижується на кілька градусів. Це зниження температури було б ще більш істотним (на десятки градусів і більше), якби не було теплової інерції повітря й поверхні ґрунту.

Коли у 1815р. вибухнув вулкан Тамбора і викинув в атмосферу на великі висоти (до 90 км) 150 км^3 попелу, весь 1815р. був «роком без літа» – різко знизилась температура і загинула третина світового врожаю. На Марсі неодноразово спостерігались пилові бурі, які настільки екранували пряме сонячне випромінювання, що приземна температура там падала на 50–70 К і утримувалась на такому рівні до 2-3 місяців.

Словом, якби то були ефекти аерозольного помутніння земної атмосфери, обов’язково були б відмічені і сильні похолодання у той же період. Але про них – ні слова. Що б це могло означати ?

На думку автора, це також був Божий Промисел, який показує нам Його Силу і Славу. Бог показав нам, що Він може зігріти Землю і тоді, коли Сонце потьмариться. Хоча Сонце дає нам життєдайне тепло і світло, але це – з повеління Божого. Не сонячне тепло і світло є критичними для нашого існування, а Божа Милість і Благодать. Ми, люди, маємо завжди пам’ятати про це.

Проблема еволюції світності Сонця

 

Втім, отримані й цілком сучасні дані про те, що Сонце насправді не є тим, яке ми сьогодні собі уявляємо на основі досягнень сучасної фізики й астрофізики.

Найбільш сучасна фізична модель Сонця називається його стандартною моделлю [ 3,5 ]. Один з важливих висновків цієї моделі полягає в тому, що Сонце, перебуваючи на сучасній стадії еволюції – стадії головної послідовності, або V класу світності – має поступово «розгорятись», збільшуючи свою світність. Це пов’язано з тим, що температура в центральній частині Сонця Тс  теоретично розраховується так: Тс = АGmсM/kR, де А – деяка константа, близька до 2/3, G – гравітаційна стала, mс – середня маса мікрочасток в зоні протікання реакцій термоядерного синтезу, M – маса Сонця, k – стала Больцмана, R – радіус Сонця. При чисто водневій плазмі й повній іонізації середовища mс = 0.5mр (де – маса протона), при чисто гелієвій плазмі і також повній іонізації середовища mс = 4mр/3, а при наявності лише важких ядер і електронів – mс ~ 2mр . Оскільки при термоядерному синтезі водню в гелій частка водню зменшується, а гелію – збільшується, очевидно, це повинно давати невпинне збільшення параметра mс, а отже, й температури Тс . А підвищення температури сонячного ядра неминуче повинно збільшувати світність Сонця – теоретично на 30-40% за останні 4 мільярди років. Тобто, теоретично в минулому Сонце мало значно меншу світність, ніж нині.

Однак це не узгоджується з даними моделювання клімату й палеонтологічними даними. Розрахунки показують, що якби світність Сонця зменшилась лише на 5%, Земля повністю зледеніла б, її альбедо (тобто відбивна здатність для сонячного світла) збільшилося б, і навіть коли б Сонце знову відновило свою світність на сучасному рівні, Земля так і осталась би повністю покритою льодом і снігом.

Цей висновок – одна з проблем стандартної моделі Сонця. Висловлювалась гіпотеза, що насправді внутрішня будова Сонця відрізняється від класичної, згідно з якою Сонце має ядро з променевим перенесенням енергії, далі зону променевого переносу і ще вище, найближче до поверхні, – конвективну зону. По цій моделі, область хімічного перемішування включає лише конвективну зону, тоді як у ядрі і зоні променевого переносу хімічного перемішування немає. А якщо там немає перемішування – то й немає збагачення середовища «свіжим» воднем, який ще може, згоряючи, перетворюватись у гелій. Суть гіпотези про некласичну внутрішню будову Сонця полягає в тому, що можливо, насправді все-таки існує дуже повільне перемішування не тільки в конвективній зоні, а також і в глибших надрах Сонця. Таке перемішування не повинно відповідати відомому критерію Шварцшільда, згідно з яким для конвективної рівноваги адіабатичний градієнт має бути по модулю менший, ніж променевий. Але така «нешварцшільдівська» конвекція – нині не більше, ніж робоча гіпотеза.

Ще одна гіпотеза на цю тему зводиться до того, що насправді надра Сонця чомусь дуже збагачені важкими елементами. Загальноприйнятий на сьогодні сценарій утворення Сонця з газово-пилової хмари цього не передбачає. Однак все-таки, якщо в надрах Сонця, у ядрі з масою близько половини всієї маси Сонця, вміст важких елементів (починаючи з літію і важчих) досягає 50%, то це суттєво змінює ситуацію. Тоді перетворення водню в гелій при термоядерному синтезі майже не змінює середню масу мікрочасток mс, а отже, і світність Сонця. Питання тут «лише» в тім, як могло так статись, що Сонце в процесі своєї еволюції отримало таке незвичайне ядро ?

Є також спроби пояснити велику концентрацію важких елементів в ядрі Сонця тим, що ці елементи поступово осідають вниз внаслідок своєї ваги і дифузії. Однак чисельні розрахунки поки що вказують на невеликий вклад цього ефекту і дають той же результат, що і в стандартній моделі – невпинне збільшення світності Сонця на ті ж ~ 30% за час перебування його на головній послідовності [ 8 ].

Така ситуація – цілком нормальна в коректній науці. Саме так і відбувається її розвиток – від гіпотези до гіпотези, від вірогідної гіпотези до теорії, далі до її передбачень, далі до нових спостережень і вимірювань і знову – до нових гіпотез. Тут цілком природно, що, за відомим висловом, чим більше ми відкриваємо дверей до встановленого в Природі, тим більше виявляємо попереду зачинених дверей з таємницями.

Однак ці дива зі світністю Сонця, з його «надстабільністю», якось дуже вже перекликаються з тим, що спостерігали наші попередники давним-давно, у глибині давно минулих літ…

Духовна вершина Ніневії

  

У Діях Святих Апостолів, 2:17-2:21, також говориться про потьмарення Сонця, і от в якому контексті:

 

2:17 «І буде останніми днями, говорить Господь: Я виллю від Духа Свого на всяке тіло, - і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки, юнаки ж ваші бачити будуть видіння, а старим вашим сни будуть снитися.

2:18 І на рабів Моїх і на рабинь Моїх за тих днів Я також виллю від Духа Свого, - і пророкувати вони будуть !

2:19  І дам  чуда на небі вгорі а внизу ці знамена: кров, і огонь, і куряву диму.

2:20 Переміниться сонце на темряву, а місяць на кров, перш ніж день Господній настане, великий та славний !

2:21  І станеться, що кожен, хто покличе Господнє Ім’я, той спасеться».

 

Очевидно, у цих рядках Біблії даються ознаки наближення Кінця Світу і Страшного Суду. І одна з цих ознак – переміна сонця на темряву. В історичних хроніках, як було викладено вище, це було зафіксовано неодноразово.

Чому ж тоді вслід за цими ознаками Кінець Світу не наступав ?  Чи можуть люди своїми діями якось віддалити час настання Кінця Світу ?

Звернімося ще раз до Біблії.

У Книзі пророка Йони написано, що одного разу Бог наказав Йоні йти до Ніневії – великого міста у верхів’ї річки Тигр – і проповідувати: «Устань, іди до Ніневії, великого міста, і проповідуй проти нього, бо їхнє зло прийшло перед лице Моє» (Йони, 1:2). Йона спершу не послухався Бога і захотів був втекти подалі від Ніневії, тому сів на корабель й поплив до Таршішу. Однак на морі знялася сильна буря і його супутники молилися своїм богам, щоб ті врятували їх від погибелі. Йона ж спав, був розбуджений, і його супутники сказали йому, щоб і він помолився своєму Богу. Щоб взнати, через кого усім на кораблі оте лихо, було кинуто жереб, і виявилось, що те лихо через Йону. Йона сказав своїм супутникам,  щоб вони викинули його в море, і тоді море втихомириться. Це було зроблено, і море дійсно «спинилося від своєї лютости». У воді Йону проковтнула велика риба і він сидів у її череві три дні і три ночі. Звідти Йона кликав до Бога, визнаючи свою провину. «І Господь звелів рибі, – і вона викинула Йону на суходіл» (Йони, 2:11).

Подальші події розгортаються дуже показово, тому наводяться нижче згідно оригіналу.

 

3:1  І було Господнє слово до Йони таке:

3:2  «Устань, іди до Ніневії, великого міста, і проповідуй до нього те слово, що Я говорив був тобі!».

3:3 І Йона встав, і пішов до Ніневії за Господнім словом. А Ніневія була місто велике-превелике, на три дні ходи.

3:4  І зачав Йона ходити по місту, – на один день ходи, – і проповідував і казав: «Ще сорок день, – і Ніневія буде зруйнована».

3:5  І ніневітяни ввірували в Бога, і оголосили піст, і позодягали верети, від найбільшого з них аж до найменшого.

3:6  І дійшло те слово до царя Ніневії, і він устав зі свого трону, і скинув плаща свого з себе, і покрився веретою, та й сів на попелі.

3:7  І звелів кликати й сказати в Ніневії з наказу царя та його вельмож, говорячи: «Нехай не покуштують нічого ані людина, ані худоба, худоба велика чи худоба дрібна, нехай же вони не пасуться, і нехай не п’ють води !

3:8  І нехай покриваються веретами та людина й та худоба, і нехай сильно кличуть до Бога, і нехай кожен зверне з своєї дороги та від насильства, що в їхніх руках.

3:9 Хто знає, може Бог обернеться й пожаліє, і відвернеться з жару гніву свого, – і ми не погинемо !».

3:10 І побачив Бог їхні вчинки, що звернули зо своєї злої дороги, і пожалів Бог щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив.

 

Господь милостивий до того, хто кається

 

4:1  І це було для Йони на досаду, досаду велику, і він запалився.

4:2  І молився він до Господа та й казав: «О Господи, чи ж не це моє слово, поки я ще був на своїй землі? Тому я перед тим утік до Таршішу, бо я знав, що Ти Бог милостивий та милосердий, довготерпеливий та многомилостивий, і ти жалкуєш на зло.

4:3  А тепер, Господи, візьми мою душу від мене, бо краще мені смерть від  мого  життя !».

4:4  А Господь відказав: «Чи слушно ти запалився ?»

4:5  І вийшов Йона з міста, і сів від сходу міста, і поставив собі куреня, і сів під ним у тіні, аж поки побачить, що буде у місті.

4:6  І виростив Бог рицинового куща, і він вигинався понад Йону, щоб тінню бути над його головою, щоб урятувати його від його досади. І втішався Йона від того рицинового куща великою радістю.

4:7  А при сході зірниці другого дня призначив Бог черв’яка, і він підточив рицинового куща, і той усох.

4:8  І сталося, як сонце зійшло, то призначив Бог східного гарячого вітра, – і вдарило Сонце на Йонину голову, – і він зомлів. І він жадав, щоб йому померти, і казав: «Краще мені смерть від мого життя !»

4:9  І промовив Бог до Йони: «Чи слушно запалився ти за рициновий кущ ?». А той відказав: «Дуже розлютився я, – аж на смерть !».

4:10  І сказав Господь: «Ти змилувався над рициновим кущем, над яким не трудився, і не плекав його, який виріс за одну ніч, і за одну ніч загинув.

4:11  А Я не змилувався б над Ніневією, – цим великим містом, що в ньому більше дванадцяти десятитисячок люда*, які не вміють розрізняти правиці своєї від своєї лівиці, та численна худоба ?»

*Тобто більше 120 тисяч людей.

           

Ця чудова Книга (автор радить прочитати її всю в оригіналі) засвідчує: ми можемо бути помилувані, якщо всі покаємося і зійдемо з дороги зла, як ніневітяни.

Коли автор статті вперше прочитав її, то відчув на душі значне полегшення. А порадив автору прочитати цей розділ Біблії Олег Васильович Чумак, колега-астрофізик, старший науковий співробітник московського Головного астрономічного інституту імені П.К. Штернберга (ГАІШ). Це було у далекі тепер 90-і роки минулого століття, під час конференції з фізики Сонця у Кримській астрофізичній обсерваторії. Автор щиро й глибоко вдячний Олегу Васильовичу за його пораду.

На жаль, наша можливість порятунку за прикладом ніневітян є фактично нереальною, нездійсненною. Скільки довкола людей, які ніколи не зійдуть з дороги зла ! Досить увімкнути телевізор або зайти в Інтернет… Поголовно всі ніколи не покаються, а лише дехто.

Отже, духовна вершина Ніневії нам недоступна, а кара за це – неминуча ?

Заступництво праотця Авраама

 

Святе Письмо містить ще одну повчальну історію – історію Содома й Гомори, викладену у Книзі Буття. Звичайно, і цю історію найкраще прочитати в оригіналі, а щоб зацікавити нею читача, автор наводить нижче лише її частину.

Нагадаємо, що міста Содом й Гомора були містами, де творилося зло і беззаконня. Ці міста були призначені Богом для знищення. Праотець Авраам взнав про це і насмілився заступитись за людей.

Це було так:

 

18:23  І Авраам підійшов та й промовив: «Чи погубиш також праведного з нечестивим ?

18:24 Може є п’ятдесят праведних у цьому місті – чи також вигубиш і не пробачиш цій місцевості, ради п’ятдесяти тих праведних, що у ньому є ?

18:25 Не можна Тобі чинити так, щоб убити праведного з нечестивим, бо стане праведний як нечестивий, – цього ж не можна Тобі ! Чи ж Той, хто всю землю судить, не вчинить правди ?»

18:26 І промовив Господь: «Коли я в Содомі, у цьому місті, знайду п’ятдесят праведних, то вибачу цілій місцевості ради них».

18:27  І відповів Авраам та й промовив: «Оце я осмілився був говорити до Господа свого, а я порох та попіл.

18:28  Може п’ятдесяти тих праведних не матимеш п’яти, чи знищиш ціле місто через п’ятьох ?” І промовив Господь: «Не знищу, коли там знайду сорок і п’ять !»

18:29  І промовив до Нього він іще, та й сказав: «Може, сорок там знайдеться ?» А Господь відказав: «Не зроблю й ради сорока !»

18:30  І сказав Авраам: «Хай не гніває це мого Господа, і нехай я скажу: «Може, тридцять там знайдеться ?»  А Господь відказав: «Не зроблю,  коли й тридцять знайду там !»

18:31  І сказав Авраам: «Оце я насмілився був говорити до Господа мого: «Може двадцять там знайдеться ?» А Господь відказав: «Не зроблю й ради двадцяти !»

18:32  І сказав Авраам: «Хай не гніває це мого Господа, і нехай я скажу тільки цього разу: «Може хоч десять там знайдеться ?» А Господь відказав: «Не знищу й ради десятьох !»

18:33  І пішов Господь, як скінчив говорити до Авраама. А Авраам вернувся до свого місця.

 

Як виявилось, не було в Содомі десятьох праведних… Ангели Божі вивели з міста перед його знищенням лише чотирьох: праведного Лота, його дружину та двох дочок. Це було так:

19:17  І сталося, коли один з них виводив їх поза місто, то промовив: «Рятуй свою душу – не оглядайся позад себе, і не затримуйся ніде в околиці. Ховайся на гору, щоб тобі не загинути».

………………

19:24  І послав Господь на Содом і Гомору дощ із сірки й огню, від Господа з неба.

19:25  І поруйнував ті міста, і всю околицю, і всіх мешканців міст, і рослинність землі.

……………….

Насамкінець врятувались лише троє: Лот та його дві дочки. Дружина ж Лота була покарана за те, що, незважаючи на заборону оглядатись назад, вона оглянулась … і стала стовпом соляним.

Автор не хотів би коментувати цю у вищій мірі повчальну історію – висновки з неї має робити кожен читач самостійно.

Від висновків кожного (а особливо дій) залежить, що буде з нами в майбутньому.

 

P.S.

Коли попередня версія частини наведеного вище матеріалу була підготовлена у 2012р. у вигляді статті у журнал «Світогляд», і автор дав її на ознайомлення деяким колегам і друзям, то почув запитання: «А тобі не соромно як вченому таке писати ?  Як після цього дивитися в очі людям ?»

Автор відповів, що не соромно. У свій час Френсіс Бекон (1561–1626) сказав: «Мале знання відводить від Бога, велике – приводить до Нього». Подібним чином висловлювались і інші вчені.

Автор тут не перший і, напевно, не останній.

Висновок і його обговорення

 

Основний висновок з праці автора простий і конкретний: Божа Милість і Благодать важливіша для людини, ніж тепло і світло від найближчої до нас зорі на ім’я Сонце. Ми можемо сподіватися, що навіть коли Сонце згасне, Божественне тепло і світло не дасть нам загинути.

Напевно, декому цей висновок здаватиметься не надто обгрунтованим і незрозумілим. Може виникнути питання: як можна робити такий висновок, коли ми не розуміємо природу отих потьмарень Сонця, коли, можливо, все можна пояснити значно простіше – певним специфічним станом отих літописців і хронологів, наприклад, їх галюцинаціями або потьмареннями свідомості ?

Автор є фахівцем-астрономом, а саме астрономом-спостерігачем. Я спостерігаю з телескопом різноманітні прояви сонячної активності вже більше 50 років і знаю ціну праці спостерігача. Я знаю, яким досконалим інструментом спостережень є людське око, і наскільки важливим є досвід спостерігача при тлумаченні результатів спостережень. Саме тому я вважаю, що ті літописці і хронологи відобразили у своїх записах достовірні відомості. Адже ті записи були зроблені не лише під враженням виконаних спостережень, але й в результаті логічного осмислення того, що вони спостерігали. А щодо здатності наших попередників успішно і творчо вирішувати складні логічні задачі, ми ж маємо конкретні вражаючі приклади.

Згадаймо, що сучасний григоріанський календар дає похибку в одну добу за 3280 років [ 4 ]. Якщо ж врахувати сповільнення обертання Землі, то така похибка набігає приблизно за 10 тисяч років. Але приблизно таку ж точність має календар Омара Хайяма, який був розроблений майже тисячу років тому (у 1079р.)… Того ж рівня точність забезпечує і календар загадкової цивілізації майя…

Щодо ж відповіді на питання: «А як взагалі могло статися таке потьмарення Сонця без замерзання людей?», то слід нагадати, що згідно Біблії при створенні Богом Світу світло з’явилося на перший день творення, тоді як Сонце і зорі – лише на четвертий день ( Буття, 1:3–1:5, також 1:14–1:19):

 

1:3  І сказав Бог: «Хай станеться світло !»  І сталося світло.

1:4  І побачив Бог світло, що добре воно, і Бог відділив світло від темряви.

1:5 І Бог назвав світло: «День», а темряву назвав: «Ніч». І був вечір, і був ранок, – день перший.

 

1:14  І сказав Бог: «Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками.

1:15  І нехай вони стануть на тверді небесній світилами, щоб світити над землею». І сталося так.

1:16  І вчинив Бог обидва світила великі, – світило велике, щоб воно керувало днем, і світило мале, щоб керувало ніччю, також зорі.

1:17  І Бог умістив їх на тверді небесній, щоб світили вони над землею,

1:18  і щоб керували днем та ніччю, і щоб відділювали світло від темряви. І Бог побачив, що це добре.

1:19  І був вечір, і був ранок, - день четвертий.

 

Звідси випливає, що світло може бути двоякої природи, а саме: Божественне, особливе, що відповідає світлу першого дня Творення Світу, і астрофізичне, яка відповідає світлу, що випромінюється Сонцем і зорями. Вчені вивчають лише астрофізичне світло і зовсім нічого не знають про Божественне. Очевидно, обидва світла можуть не тільки освітлювати, але й зігрівати. Про Божественне світло відомо і з іншого місця Біблії, де сказано, що у Скинії Заповіту, точніше у Святая Святих, завжди було особливе світло – не від світильників і не від вікон, тому що їх там не було. У це найсвятіше місце міг заходити лише первосвященик, і до того ж лише один раз на рік, після тривалого посту і молитви.

Очевидно, саме Божественне світло з’являється на короткий час при сходженні Благодатного Вогню в Єрусалимі перед православною Пасхою. Адже спершу цей Вогонь є ласкавим до людини, зовсім її не обпікає… І лише згодом перетворюється у звичайний вогонь…

Виходячи з цього, є природнім припущення, що саме Божественне світло й тепло підтримували нормальні умови на Землі у ті часи, коли люди бачили дивні потьмарення Сонця. Це ще раз підтверджує, що все благо у цьому Світі, в кінцевому підсумку, – від Бога, а не від Сонця і інших природних умов, в яких ми живемо.

Подяки

 

Автор глибоко вдячний Сергію Осипову і Володимиру Бойчуку за дискусії і корисні зауваження.

Цитована література

 

  1. Біблія або Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту із мови давньоєврейської й грецької на українську дослівно наново перекладена. Українського Біблійного Товариства. Ukrainian Bible Societies. ETS – 1992 – 20M – 063 (K).

  2. Вариации глобальных характеристик  Солнца. Киев, Наукова думка, 1992, 304с.

  3. Гибсон Э. Спокойное Солнце. М., Мир, 1977, 408с.

  4. Климишин И.А. Точность Григорианского календаря. ASTROLAB.ru. Процитовано 14.06.2017.(http://astrolab.ru/cgi-bin/manager.cgi-id=34&num=326.html#top).

  5. Солнечная и солнечно-земная физика, Иллюстрированный словарь терминов. М., Мир, 1980, 254с.

  6. Чижевский А.Л., Земля в объятиях Солнца. (Антология мысли) – М.: Изд-во Эксмо, 2004.– 928 с.

  7. Энциклопедия для детей. Том 16. Физика. – М.: Аванта+, 2000, 448 с.

  8. Gorshkov A.B., Baturin V.A. Diffusion setting of heavy elements in the solar interior // Astron. Reports. – 2008. – Vol. 52, Iss. 9. – P. 760–771.

 

Київ,

червень-липень 2020 р.

 

ХРОНІКИ

Батьки

Тут мої батьки ще відносно молоді - їм тут років на 20 менше, ніж мені зараз. Дуже мене любили, ні разу не били. Вірили, що я буду вченим, а не просто шкільним вчителем. Всіляко підтримували мій інтерес до астрономії. Крім польового бінокля, подарованого Льонею Шуляком, хотілося мати ще телескоп... Батько (якого я називав "папа" і звертався лише на "Ви") написав листа в Москву, в ЦУМ, з проханням продати телескоп. Була відповідь: "Телескопами ЦУМ не торгует". Молюсь за упокій їх душ щоразу, як захожу в храм Божий. Також щонеділі вдома.

Сім'я

Це знову 1954 р. Вся сім'я Лозицьких разом нашим родичем з Полтавщини, Лозицьким Павлом Денисовичем. Стоять зліва направо: д. Павло, сестра Люба і брат Євген. Сидять: мама з сестрою Люсею на руках і батько, біля якого я стою. Д. Павло дуже гарно грав на баяні, притому як народні пісні, так і класику. Люба дуже добре вчилася в школі і закінчила Хижницьку середню школу зі срібною медаллю. Євген був гарний собою, щирий і дотепний, подобався дівчатам. Люся дуже любила передачі "Театр перед мікрофоном", особливо ті, де велика любов і щастя в житті... Слава тобі, Боже, за ті щасливі роки !

 

МЕДІА

Всеукраїнський аерокосмічний форум "Україна космічна", Київ, 3.12.2016р.

pic_forum_2016.jpg

Фрагмент відео з  передачі ТРК "Україна"

"Що таке фотодерматит

та чому він може виникнути у кожного"

 за участю В. Лозицького - експерта-фізика

Астрофізик В. Лозицький у сюжеті телеканалу "1+1"

"Метеозалежні: чи справді магнітні бурі можуть викликати головний біль і стрибки тиску"

pic_magnetic_storms_1.jpg

Презентація до інтерв'ю телеканалу "1+1"

"Метеозалежні: чи справді магнітні бурі можуть викликати головний біль і стрибки тиску",

20.08.2020 19:30 (ТСН) 

pic_presentation_Solar_activity_2020.jpg